Психологія управління як галузь психолологічної науки. Предмет, об'єкт і завдання психології управління. Структура та основні категорії психології управління. Методологічні засади та методи психології управління

Іншими словами, психологія управління розпочала реально розвиватися водночас із теорією менеджменту організацій і досить інтенсивно – саме з етапу гуманістичного менеджменту.

В Західній Європі напрямок психології, що вивчає психологічні аспекти менеджменту, має назву “психологія праці та організаційна психологія”, у США– “промислова та організаційна психологія”. Зазначимо, що в міжнародному контексті значно рідше використовується термін психологія управління, прийнятий в Україні.

Сьогодні цей напрямок має такі відгалуження:

1.  Психологія праці – вивчає проблеми, пов’язані з активністю людини в процесі виконання робочих завдань (проектування робочих місць, проектування техніки, втома та стрес на робочих місцях та ін.).

2.  Психологія персоналу – аналізує проблеми, пов’язані із взаємозв’язками, які складаються між персоналом та організацією (відбір, оцінка, навчання та адаптація персоналу, розвиток кар’єри та ін.).

3.  Організаційна психологія – аналізує колективну поведінку людей у процесі створення та функціонування організації (спілкування, прийняття рішень, лідерство, організаційна культура, організаційні структури та ін.).

Засновником психології управління вважається Г. Мюнстерберг, який узагальнив і систематизував психологічні проблеми праці, про необхідність дослідження яких йшлося ще в роботах Ф.У. Тейлора. У 1913р. вийшла в світ книга Г. Мюнстерберга “Психологія та промислова ефективність”, де психологія праці розглядалась вже як окрема галузь психології.

Згідно з класифікацією російського вченого Н.А. Носова розвиток західної психології праці включає наступні етапи:

1.  Наукова організація праці (1900-1930) – предметом організації є робоче місце працівника фізичної сили. Робочий метод – хронометраж;

2.  Людські стосунки  (1930-1970) – предметом організації є виробничі підрозділи. Робочий метод – опитування;

3.  Індивідуально-психологічний етап (1970-1980) - предметом організації є цілі виробництва. Робочий метод – тестування;

4.  Трансперсональний етап (1980-1999) - предметом організації є середовище. Робочий метод – тренінги;

5.  Інформаційний етап (з 2000) - предметом організації є принципи функціонування середовища. Робочий метод – розв’язання невизначених ситуацій.

Отже, можна стверджувати, що психологія управління на Заході розвивалася практично паралельно з теорією менеджменту.

В Україні, згідно з дослідженням Л.М. Карамушки, становлення психології управління охоплює наступні етапи:

1.  Зародження та розвиток психології праці та психології управління (20-30рр. ХХст.);

2.  Припинення досліджень у сфері психології праці та психології управління (40-ві р.);

3.  Відродження цих дисциплін та їх подальший розвиток на основі соціалістичної орієнтації (50-ті – перша пол. 80-х р.);

4.  Розвиток психології праці та психології управління на основі нової парадигми соціально-економічного розвитку (друга  пол. 80-х 90-ті р.).

Певним логічним етапом становлення психології управління в незалежній Україні стало проведення у вересні 2002р. в Києві 1 Міжнародної науково-практичної конференції “Організаційна психологія: інноваційні підходи та технології”, головним результатом якої можна вважати створення Української Асоціації організаційних психологів і психологів праці.

1.4 Порівняльний аналіз зарубіжних і вітчизняних досліджень із психології управління

Якщо порівняти зарубіжні й вітчизняні набутки досліджень психологічних основ менеджменту, то можна виокремити спільні та відмінні їх характеристики.

Визначимо насамперед спільні характеристики.

По-перше, дослідження психологічних основ менеджменту на Заході й в Україні мають спільну історичну основу, оскільки цей напрямок психології почав розвиватися внаслідок виникнення наприкінці минулого століття науки про управління та усвідомлення дослідниками ролі психологічних чинників у ньому.

По-друге, і зарубіжними, й вітчизняними дослідниками визнано значущість двох груп психологічних чинників впливу на ефективність управління:

а) пов'язаних із технологічними, технічними основами організації праці;

б) пов'язаних з індивідуальними та груповими характеристиками учасників управлінського процесу в організації.

Водночас слід відзначити й низку загальних відмінностей, що простежуються в розвитку цього напрямку психології на Заході й в Україні.

По-перше, не збігаються історичні етапи розвитку психології менеджменту організацій. Якщо на Заході цей процес відбувався послідовно й супроводжувався