Економічно обгрунтовані тарифи на підприємствах ЖКГ. Розглянуто нормативно-методичні основи ціноутворення в житлово-комунальному господарстві, страница 6

- регульованої ціни організації, що здійснює транспорт тепла по магістральних та розвідних мережах;

- ринкової ціни обслуговування внутрібудинкових мереж;

- ринкових цін абонентського обслуговування з розрахунку й збору платежів;

- ринкової ціни обслуговування лічильників тепла та ін.

У такий спосіб можна представити формування тарифу на бу-якові ЖКП

Однією важливою особливістю механізму ціноутворення в ЖКГ, особливо в сфері ЖКГ, є асиметрія інформації. Суть її полягає в тім, що органи регулювання, як правило, мають значно менше адекватної інформації, ніж підприємства ЖКГ. Принцип асиметрії інформації досить глибоко висвітлений в. У ЖКГ це означає те, що при регулюванні підприємства  бажають максимізувати свій прибуток, і намагаються включити до тарифу необґрунтовані витрати. У всіх випадках підприємство виграє в результаті неповноти інформації, якою володіє регулювальний орган. Пропонуються три шляхи рішення цієї проблеми: перший - це подвійна схема процесу ціноутворення, що допускає делегування ціноутворення підприємству, алі утворююча стимули для підприємства встановлювати оптимальний з погляду суспільства тариф, другий-регулятивні органи можуть проводити перевірку ex post, третій - концепція еталонної конкуренції. Можна також використовувати й франчайзинг як механізм регулювання.

Таким чином, методичні аспекти вдосконалювання механізму ціноутворення в ЖКГ досить актуальні в сучасних умовах. Розробка й проведення грамотної цінової політики на підприємствах житлово-комунальної сфери, а також підвищення якості державного регулювання є першорядними завданнями при переході галузі до ринкових відносин. Удосконалювання механізму ціноутворення повинне відбуватися з урахуванням сучасних факторів і принципів, що роблять вплив на формування величини тарифу. При цьому сам тариф на житлові й  комунальні послуги винний відображати соціальні, економічні й правові інтереси всіх учасників механізму ціноутворення: виробників послуг, державних органів з регулювання й споживачів.

У міжнародній теорії й практиці регулювання ринку комунальніх послуг, пошук нових й удосконалювання вже відомих методів регулювання, які забезпечували б надання якісних послуг за оптимальними, економічно обгрунтованими цінами,  ведеться вже біля напівстоліття. Умовно дані методи діляться на традиційні (так званий метод «витрати плюс») і методи, за допомогою яких можна реалізувати принцип «заохочувального регулювання» природних монополістів,  тобто, в основу яких закладений стимул до зменшення рівня витрат.

Відповідно до методу «витрати плюс» підприємство може компенсувати в тарифах витрати операційної діяльності, капітальні витрати й забезпечувати прибутковість акціонерного або інвестиційного капіталу. Планові доходи підприємства визначаються по формулі:

RR = OE+D+T+(RB*ROR)

RR – необхідний рівень доходів у плановому періоді;

OE – витрати операційної діяльності;

D – амортизація;

T – податки;

RB – база для застосування норми рентабельності;

ROR – норма рентабельності.

На думку  більшості фахівців, головний недолік цього методу полягає в тому, що він не мотивує підприємства до економії ресурсів і стимулює до збільшення обсягів інвестицій понад необхідний рівень. В Україні цей метод може працювати в трохи модернізованому варіанті. Це відбувається тому, що, у відмінність класичного варіанта, при якому базою є сума інвестованого капіталу, у нашій країні цією базою, наприклад в енергетиці, є повна собівартість. Тобто формула здобуває вид:

RR = (OE+D+T+СС)*(1 + ROR)

де СС – капітальні витрати в розмірі чистого планового прибутку.

Цей підхід до регулювання тарифів є пережитком радянського часу, коли держава була монопольним власником комунальних підприємств і послуги в цій сфері були дотаційними більш ніж на 90%.

У зв'язку з недоліками методу «витрати плюс» й у прагненні до вдосконалювання, у міжнародній практиці були запропоновані наступні альтернативні методи тарифного регулювання: