Одним з найважливіших принципів, що відображає сучасний механізм ціноутворення є принцип об'єктивного обґрунтування величини тарифу. Об'єктивність обґрунтування припускає незалежний, неупереджений підхід до визначення складу витрат, що включає в тариф, що винний ґрунтуватися винятково на фактичних даних.
Закупівля підприємством устаткування, палива, матеріальних і фінансових ресурсів винна здійснюватися тільки на тендерній основі. Залучення трудових ресурсів також повинне здійснюватися на основі конкурсу. Будь-який аналіз витрат винний враховувати фактичний (об'єктивний) рівень збирання тарифу та продемонструвати, що інвестиції ефективні при даному рівні збирання, а не при гіпотетичному 100%-му рівні збирання. Також, використання нормативної собівартості на більшості підприємств істотно відрізняється від фактичної, що викликає сумніви в об'єктивності деяких нормативів. Нормативи найчастіше не враховують специфіки діяльності конкретного підприємства: стан основних фондів, щільності населення й т.д. І оскільки нормативний відсоток рентабельності в більшості випадків встановлюється довільним чином, у тарифі ніяк не враховуються реальні об'єктивні споживи підприємства в прибутку для фінансування інвестицій в основні й оборотні кошти, погашення кредитів і відсотків і т.д.
Із принципу об'єктивності випливає не менш важливий принцип афілійованості процедури регулювання. Афіліювання (від франц.- з'єднання, приєднання) це введення фізичної особини до складу органів керування, його вплив на результати діяльності; або приєднання юридичної особини в якості філіалу. Сутність цього принципу полягає в залученні до процедури регулювання незалежних експертів, населення, засобів масової інформації, для того, щоб забезпечити необхідну об'єктивність і врахувати інтереси зацікавлених сторін при формуванні величини тарифу.
При переході України до ринкових відносин особливу значимість здобуває принцип контрольованої флуктуації тарифу. Під терміном флуктуація розуміється багаторазова зміна величини, розмах її коливань.
У колишньому СРСР протягом більш ніж 60 років існував механізм ціноутворення в галузі, особливістю якого, зокрема, були фіксовані на рівні 1926 долі тарифи на житлові й мало змінюванні тарифи, на комунальні послуги. Сьогодні формування тарифного кошторису залежить від кон'юнктури ринку, від вартості послуг підрядників, устаткування, матеріалів і палива. Наприклад, у теплопостачанні близько 11 % у загальній структурі витрат становлять власні витрати підприємства, а 89% - це послуги сторонніх організацій, закупівля палива, матеріалів, сплата податків і зборів (порядок і величина яких, характеризується часто мінливим законодавством). При моделюванні цін на житлово-комунальні послуги необхідно враховувати, що регіональні ціни на ці послуги містять у собі тарифи на електроенергію й газ. Крім електроенергії й газу на ціни в ЖКГ також можуть робити вплив і тарифи на вантажні перевезення, тому що опалення житлових і промислових будинків і споруд, як правило, здійснюється з використанням вугілля й мазуту, перевезених по залізниці. Аналогічним чином, витрати на прибирання й благоустрій різних територій містять у собі витрати на автомобільний бензин. З іншого боку, вважається, що невтримне зростання тарифів саме в сфері ЖКГ є головною причиною інфляційних процесів у країні. У цьому зв'язку повинні бути визначені заходь щодо стримування необґрунтованого росту тарифів суб'єктів природної монополії. Тобто величина тарифу на комунальні слуги винна перебувати під постійним спостереженням і контролем як регулятивного органа, так і споживача послуг.
У сучасних умовах досить актуальний принцип відповідальності. Насамперед, виділимо 3 рівні відповідальності:
1- це відповідальність виробника житлово-комунальних послуг за кількість й якість послуг, що поставляють, які на сьогоднішній день перебувають на безпрецедентно низькому рівні. Величина встановлюваного тарифу винна відповідати якості надаваної послуги.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.