Поняття тяжкого тілесного ушкодження і його об’єкт. Об’єктивна сторона тяжкого тілесного ушкодження

Суспільно небезпечні дії при заподіянні тілесних ушкоджень виражаються у фізичному, хімічному, біологічному, психічному чи іншому впливі на потерпілого. Бездіяльність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчинити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров’ю у вигляді тілесних ушкоджень.

Ознаки тяжкого тілесного ушкодження названі в ч. 1 ст. 101 КК України. Таких ознак є шість, всі вони позитивні, наведені альтернативно - тобто для констатації того, що тілесне ушкодження є тяжким, достатньо встановити наявність будь-якої з них.

Зміст кожної з ознак тяжкого тілесного ушкодження розкрито у відповідних пунктах (2.1.2-2.1.8) зазначених Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

У теорії кримінального права і на практиці прийнято вважати, що ознака «небезпека для життя в момент заподіяння» характеризує суспільно небезпечне діяння, всі інші ознаки належать до наслідків. Сам склад злочину, що розглядається, може бути або формальним, або матеріальним залежно від того, за наявності якої ознаки констатовано тяжке тілесне ушкодження. Така позиція здається хибною.[5]

Небезпека для життя в момент заподіяння. Цю ознаку тяжкого тілесного ушкодження роз'яснено в п. 2.1.2 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень: «Небезпечними для життя є ушкодження, що в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через рівні  проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень». Далі в Правилах вміщено перелік ушкоджень, небезпечних для життя. Отже, наявність небезпеки для життя цей нормативний акт пов'язує з відповідними негативними змінами в організмі потерпілого. Такі зміни також є нічим іншим як наслідками тілесного ушкодження.

Тому, на мій погляд, аналізована ознака тяжкого тілесного ушкодження, як і всі інші, наведені в ч. 1 ст. 101 КК України, характеризує суспільно небезпечні наслідки посягання, а не виступає ознакою діяння. Відповідно й склад тяжкого тілесного ушкодження, кваліфікованого за цією ознакою, є не формальним, а матеріальним.

Практичне значення сформульованого положення полягає ось у чому. Ознакою основного чи (частіше) кваліфікованого складу цілого ряду злочинів виступає заподіяння тяжких наслідків, особливо тяжких наслідків, нещасних випадків з людьми тощо. Загальновизнано, що до таких наслідків належить, зокрема, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Якщо небезпечне для життя в момент заподіяння тяжке тілесне ушкодження вважати злочином з матеріальним складом, а саму небезпеку для життя наслідком, то він охоплюється ознаками складу відповідного злочину, тому кваліфікувати скоєне за сукупністю із ст. 101 КК немає потреби. У тому разі, коли таке ушкодження оцінювати .як властивість діяння, то скоєне слід кваліфікувати за сукупністю норм про відповідний злочин та ст. 101 КК. Такої позиції тепер дотримується Верховний Суд України в справах про зґвалтування та інші статеві злочини, злочини проти власності