може виявитися і помилковою, такою, що не підтвердилася, не відповідною дійсності". У наведеному трактуванні предмета доказування раціональне зерно, безперечно, є. Факти, що входять до складу предмета доказування, ще не встановлені, і, зрозуміло, їх наявність до винесення судової ухвали тільки передбачається. Для того щоб відрізняти їх від фактів встановлених, обставини предмета доказування і називають шуканими.
У науковій літературі нерідко зміст предмета доказування (або об'єкта судового пізнання) розширюють способом включення до нього, крім юридичних фактів правовідносини сторін, норми права, що підлягають застосуванню.
Л.П. Смишляєв розглядав предмет доказування як особливе процесуальне поняття, яке охоплює не всі різні за своїм значенням факти, що мають значення для справи, а лише ті з них, які є підставою для вирішення спору по суті. Такими фактами можуть бути визнані тільки матеріально-правові, але не процесуальні факти. Останні мають значення для розгляду справи, впливаючи на процесуальні правовідносини.
На думку Ф.Н. Фаткулліна, предметом процесуального доказування повинні визнаватися всі реалізовані й наявні, юридичні й доказові факти та обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Іншими словами, все, що підлягає доказуванню, і повинно визнаватися предметом доказування. М.А. Вікут пише, що "до предмета доказування входять всі без винятку обставини, які підлягають судовому встановленню для законного й обґрунтованого вирішення справи".[12]
Предмет доказування це особливий процесуальний інститут, до якого входять лише ті факти, які мають матеріально-правове значення, факти, без з'ясування яких не можна правильно вирішити справу по суті.
Для визначення змісту предмета доказування в конкретній справі необхідно: по-перше, визначити коло фактів, необхідних для розгляду і вирішення спору по суті і для встановлення яких необхідно використовувати процесуальне доказування, а по-друге, встановити, хто з учасників процесу і в якому порядку формує предмет доказування у справі.
Найвірніше, предмет доказування визначив М.К. Треушніков, який виділив: 1) факти матеріально-правового характеру (необхідні для вирішенні справи по суті); 2) доказові факти (вивідні докази); 3) факти, що мають виключно процесуальне значення (для здійснення процесуальних дій). При цьому він визначає предмет доказування як "особливий процесуальний інститут, в який входять лише ті юридичні факти, на які вказує норма матеріального права, факти, без з’ясування яких не можна правильно вирішити справу по суті".[13]
Достатньо поширеною в науковій літературі є думка про те, що зі всіх різноманітних обставин, які потрібно з'ясувати у справі, до предмета доказування слід включати тільки факти матеріально-правового характеру. Для позначення ж всієї сукупності фактів
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.
