Аналіз матеріалів слідчої і судової практики

кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави. Предметом даного злочину є майно – грошові кошти у сумі 7000 грн., яке має вартість, ціну і належить громадянці Л.С. на праві власності.

Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

Обманяк спосіб шахрайського заволодіння чужим майном чи придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.

У даному випадку з об’єктивної сторони даний злочин було вчинено шляхом обману – винні видавали себе за працівників органів соціального захисту і таким чином заволоділи грошима громадянки Л.С.

Суб'єкт даного злочину загальний – будь-яка фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці з якого може наставати кримінальна відповідальність. У даному випадку суб’єктами злочину є невстановлені громадянки.

Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Психічне ставлення винного до завданої ним потерпілому значної шкоди може бути як умисним, так і необережним. Особливістю суб’єктивної сторони шахрайства є те, що шахрай усвідомлює уявну добровільність потерпілого щодо передачі йому майна чи права на нього і бажає скористатися цим для одержання чужого майна чи права на нього.

Кваліфікуючими ознаками даного злочину є вчинення його за попередньою змовою групою осіб, та у великих розмірах.

Під розкраданням, вчиненим за попереднім зговором групою осіб, треба розуміти таке розкрадання, у вчиненні якого брали участь дві або більше особи, які заздалегідь домовились про спільне (як співвиконавці) його вчинення. При цьому необхідно, щоб зговір відбувся до початку розкрадання (у період готування до нього або безпосередньо перед його вчиненням), але не у стадії замаху і не під час вчинення злочину. При цьому не обов'язково, щоб всі співучасники виконували однакові дії. Достатньо, щоб, кожний з них виконав хоча б одну виконавчу дію (скажімо, один вчинив початкові дії, що безпосередньо направлені на заволодіння майном, а інші довели такі