Аналіз слідчої та судової практики. Вчинення сукупності злочинів

Аналіз слідчої та судової практики.

При підготовці курсової роботи з теми „Кримінальна відповідальність за зґвалтування” мною було проаналізовано ряд матеріалів судової та слідчої практики, що опубліковані у періодичних виданнях, таких як „Юридична практика”, „Вісник Верховного суду України”, "Бюлетень законодавства і юридичної практики України", газеті „Криминальное обозрение” та на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

Найбільш показовим мені видався матеріал, розміщений на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень а саме вирок  Миколаївського районного суду Одеської області від 23 березня 2009 року.

У даному вироку йдеться про вчинення сукупності злочинів –  в злочині, передбаченому ч. 1 ст. 152 – згвалтування та  ч.1 ст. 121 КК України, - заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в монет заподіяння.

Отже, родовим об’єктом зґвалтування має чинний у демократичному суспільстві уклад у галузі статевих зносин.

Безпосереднім об’єктом зґвалтування має статеву недоторканність, умови нормального морального розвитку неповнолітніх та на нормальний уклад у галузі статевих відносин.

Додатковою ознакою об’єкта є наявність потерпілої – у даному випадку це ОСОБА 6.

Об'єктивна сторона зґвалтування полягає у вчиненні статевого акту з використанням безпорадного становища потерпілої внаслідок її малолітства із застосуванням насильства. У даному випадку дії ОСОБА-3 були правильно кваліфіковані як зґвалтування, адже закінченим зґвалтування вважається з моменту початку статевого акту в фізіологічному розумінні, тобто з моменту входження статевого органа чоловіка в статеві органи жінки, незалежно від дефлюрації і сім'явилиття. Якщо ж винний не зміг, з причин від нього незалежних, увійти своїм органом у статеві органи жінки, то його дії кваліфікуються як замах на зґвалтування.

Суб'єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи. У даному випадку ОСОБА-3 повністю відповідає ознакам суб’єкта злочину.

Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і бажає це зробити.

Як  видно з висновків судово-психіатричної експертизи № 1172 від 9 грудня 2008 року підсудний ОСОБА_3  будь-яким психічним захворюванням,  іншим розладом  психічної діяльності не страждав та не страждає,  міг  і може  в повному обсязі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. За своїм психічним станом ОСОБА_3  застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Може відповідати перед слідством та судом.

Також цікавим для розгляду є вирок Вінницького районного судк Вінницької області  від 15 липня 2009 року. У ньому йдеться про вчинення ОСОБОЮ-1 сукупності злочинів, передбачених ч. 1 ст.152, ч.1 ст.153 КК України.

Родовим об’єктом зґвалтування має чинний у демократичному суспільстві уклад у галузі статевих зносин.

Безпосереднім об’єктом зґвалтування має статеву недоторканність, умови нормального морального розвитку неповнолітніх та на нормальний уклад у галузі статевих відносин.

Додатковою ознакою об’єкта є наявність потерпілої – у даному випадку це ОСОБА-2. Потерпілою від зґвалтування визнається будь-яка жінка або чоловік незалежно від їх взаємовідносин з винним (знайомі, дружина, чоловік, родичі чи зовсім незнайомі), незалежно від того, були чи не були перед тим між потерпілою та винним статеві стосунки. Для визнання потерпілою особою не мають значення ні її вік, ні її попередня поведінка, ні її моральне обличчя, ні попередні статеві стосунки.

Об'єктивна сторона зґвалтування полягає у вчиненні статевого акту із застосуванням насильства до потерпілої. Закінченим зґвалтування вважається з моменту початку статевого акту в фізіологічному розумінні, тобто з моменту входження статевого органа чоловіка в статеві органи жінки, незалежно від дефлюрації і сім'явилиття.

Суб'єктом злочину є ОСОБА-1 як осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і бажає це зробити.

Суд правильно дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 необхідно кваліфікувати за ч.1 ст.152 КК України, як зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, з погрозами його застосування щодо потерпілої.

Оскільки зґвалтування визнається вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої у тих випадках, коли вона за своїм фізичним чи психічним станом не може розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій (психічна безпорадність), а психічна безпорадність, за наявності якої воля потерпілої особи на вступ у статеві зносини взагалі відсутня або є неповноцінною може бути викликана психічною хворобою, малолітнім віком, застосуванням сильнодіючих речовин, що органами досудового слідства та судом не встановлена, з огляду на це кваліфікуюча ознака ч.1 ст.152 КК України «використання безпорадного стану потерпілої» підлягає виключенню. Кваліфікуюча ознака ч.1 ст.152 КК України «використання безпорадного стану потерпілої» органами досудового слідства зазначена як обставина, яка обтяжує покарання підсудного, що не узгоджується із вимогами ст. 67 КК України, зважаючи на що судом вона не враховується.