Отже, існують принаймні два типи цінностей: 1. Сенс визначається наявними потребами й інтересами людини; обслуговують самоствердження людини, якою вона є; 2. Надають сенс самому існуванню людини; творять людський зміст, принципово нові якості. Це і є цінності культури («вищі»), сенсожиттєві або самоцінності.
Вищий і найзагальніший духовно-ціннісний рівень пов’язаний з єдністю добра – істини – краси. Вища моральна цінність – ідея добра– світоглядна передумова моральності загалом. Для безпосереднього морального функціонування вона має стати чинником волевиявлення людини. До вищих цінностей чи поряд з ними належать святині (своєрідні точки концентрації надприродного але цілком реального буття, символи сакралізації). Святині значно впливають на людей, залучають їх до активних дій.
Цінність – не від самих по собі явищ життя, а від їхнього духовного перетворення, утворення нової духовної реальності з новими безкінечними можливостями у будь-яких ситуаціях і обставинах. Саме ця нова духовна реальність робить об’єкт впливовим, сугестивним на великій відстані у просторі й часі. Досконалість не від точного дотримання правил, а від особи.
Ціннісні орієнтації – стійкі ціннісні відношення до світу і себе самого у їх єдності. Чимбільше зріла людина, чим переконаніше, тим вони стійкіші (навіть коли ситуація вимагає поступитися). Якщо стійкість закріплюється аксіоматично, ціннісні орієнтаціїнормуються, перетворюються у норми, визначають форми поведінки, стиль життя.
Віра – суб’єктивне сприйняття і захист чогось як ціннісно-істинного, подолання сумнівів, впевненість і переконаність. Специфічний феномен духовного життя людини з особливими ейдосами. Перш за все – віра у свої можливості, правоту (переконання), але й місток зв’язку зі світом предметів і людей. Довіра. Вищий щабель віри – ідеал.
Ідеал – образ бажаного результату, максимально цілісний образ бажаного майбутнього у сучасному. Довіра до чогось як еталону досконалості.
Воля – свідома чи підсвідома саморегуляція суб’єктом своєї життєдіяльності. Виступає як рішучість, цілеспрямованість, самовладання.
Філософське поняття свідомості. Чому поняття душа змінилось поняттям свідомість?
13.2. Свідомість у структурі психічного.
 |
Психіка людини, засади самосвідомості
 |
Підсвідоме психічне
|
безсвідоме
 |
Усвідомлене і неусвідомлене. Актуальна і потенціальна свідомість. Підсвідоме. Увага і навички свідомості. Інтенціональна природа свідомості (концепція Е. Гуссерля). Інстинкти і свідомість.
У попередні епохи філософи сприймали свідомість як щось однорідне, єдине, цілісне. Сьогодні вбачають складну структуру: багато ярусів, рівнів, полюсів. Згадаємо значне відкриття ХХ ст. – функціональна асиметрія півкуль головного мозку. Фрейд виділяє три рівні, але ж не свідомості, а всього психічного життя.
Перший рівень – усвідомлюване актуально (що при бажанні можна сфокусувати як промінь ліхтаря, задати “поле освітлення” – охоплення свідомістю). Другий рівень – потенційно усвідомлюване: зусиллям волі у будь який час ми не можемо визвати на поле свідомості з велетенського світу підсвідомого (щось переживали, відчували, хотіли, знали). Та фрагменти цієї сфери можуть раптово випливати, спонтанно. Звідси інтуїція. Третій рівень – безсвідоме: мова про особливі феномени, структури й механізми психічного життя, які ніколи не входять у поле свідомості ні спонтанно, ні з нашої волі, але є прихованими детермінантами “життя” нашої свідомості, світоглядних орієнтацій. Четвертий рівень - верхній поверх функціонування свідомості – “надсвідоме” (“супер-Его”) – такий аспект, що представляє соціум у структурі індивідуального духовного досвіду (соціокультурні настанови, вимоги суспільної моралі, прийняті у спільноті норми поведінки і реагування).
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.