Семіотичний простор політичного дискурсу, страница 3

Юридичний дискурс перетинається із політичним у сфері державного законодавства. <…> Специфіка державної влади, як відомо, полягає  у тому, що держава володіє монополією на легітимне насилля. Конституція, кодекси і закони, укази, урядові постанови, адміністративні рішення тощо становлять собою засоби реалізації влади і на тій підставі мають бути віднесені до сфери політичного дискурсу. Тексти конституцій і законів є продуктом дискурсивної законодавчої діяльності як політиків, так і юристів [43:24-25].

Науковий дискурс перетинається з політичним у процесі наукових досліджень вчених-політологів, представлених у таких жанрах як наукова стаття, монографія, доповідь, виступ у дискусії й таке інше. Вони не мають безпосереднього зв’язку із боротьбою за владу, однак, на їх основі можливе складання рекомендацій політикам з планування й корекції їх діяльності.

У дискурсі мас-медіа журналісти виступають у якості посередників між політиками-професіоналами і масовою аудиторію непрофесіоналів.

Особливість сучасного політичного життя у тому, що політики все рідше спілкуються із населенням напряму, виступаючи у залах та на площах. І все частіше роблять це через засобах масової інформації. В якій мірі виступи політика у пресі, по радіо чи ТВ можна роздивлятися у якості жанру дискурсу мас-медіа? Гадається, з мінімальною, оскільки, засоби масової інформації у даному випадку виконують роль лише технічного засобу, забезпечуючи канал зв’язку з широкими масами роз’єднаної аудиторії.А роль журналіста, як учасника дискурсу практично нульова (мається на увазі саме монологічний виступ політика, а не інтерв’ю або ток-шоу). Єдиним джерелом джерелом імпліцитної інформації, що накладається на власне політичне мовлення, може стати вибір друкованого видання, телеканалу або радіостанції. Оскільки глядачі, як правило, інформовані про політичну орієнтацію погляди та переваги того чи іншого органу масової інформації, то це узагальнене знання прецедент них текстів, що асоціюються з даною газетою, чи телеканалом, виступає  у якості своєрідного сверхтексту, у якісь мірі впливаючого на характер сприйняття аудиторією промови політика.

У цілому, будь-який матеріал у засобах масової інформації, в якому мова іде про політику і автором якого є політик або, навпаки, адресований політику, належить відносити до поля політичного дискурсу.

Педагогічний дискурс перетинається із політичним у процесі політичної соціалізації, яка складається у процесі формального і неформального політичного виховання та навчання. Метою дискурсивної діяльності, що здійснює політичну соціалізацію, є прийняття (або відкидання) людьми пануючого соціального устрою і його цінностей, що у кінцевому підсумку обумовлює їх позицію як потенційних учасників процесу боротьби за владу.

Рекламний дискурс перетинається з політичним у формування певного «іміджу» суспільних діячів і організацій, спонукання до певної лінії поведінки по відношенню до них. Політична реклама має всі атрибути рекламного дискурсу: номінується предмет реклами, вказуються його виграшні характеристики, планується позитивна зворотна реакція  [32:67].

Американські політики вже давно використовують цю техніку «ринково-орієнтованої» політичної комунікації під час передвиборчих кампаній. Аналізуючи нові тенденції у французькій комунікації, Ф. Маарек, що так само, як і Б. Клінтон, якому у 1992 р. його радники рекомендували обмежити тематику передвиборних виступів розвитком економіки США, а у 1996 р. – добрими результатами його першого строку президентства, Ж. Ширак у 1995 р. вступив у політичну боротьбу зі спрощеною політичною програмою, сфокусованою на одній темі – «соціальна тріщина», що розділяє французьке суспільство, та дозволило створити імідж політика, надзвичайно стурбованого проблемами простих людей і єдністю французького суспільства [58: 357-368].