Семіотичний простор політичного дискурсу

Страницы работы

Содержание работы

Політичний дискурс – це явище, з яким ми зіштовхуємося щоденно. Боротьба за владу є основною темою та рушійним мотивом цієї сфери спілкування. Чим більше відкрите та демократичне життя суспільства, тим більше уваги приділяється мові політики. По політичним дискурсом цікавляться як професіонали, у тому числі журналісти і політологи, так і самі широкі маси громадян [43:5]

Перш ніж представити концепцію дискурсу уточнимо поняття дискурсу із низки суміжних понять «мова – мовлення – дискурс – текст» [43:10]

Роздивимось найбільш поширені дихотомії у запропонованих лінгвістами підходах до розмежування дискурсу і тексту:

  1. Категорія дискурсу відноситься до області лінгвосоціального, тоді як текст до області лінгвістичного [57:270]. Текст визначається як вербальне представлення («словесний запис») комунікативної події. [46:211; 31:98], а дискурс – як «текст у подвійному аспекті», «мовлення, занурене у життя» [1:137], «функціонування мови у живому спілкуванні», «мова, привласнена людиною, що говорить» [4:296].

Г. Кук у монографії, присвяченої рекламному дискурсу, роздивляє дискурс як єдність та взаємодію тексту та контексту. При цьому під текстом розуміються «мовленнєві форми, тимчасово та штучно з метою аналізу ізольованої від контексту» [48:1]. Контекст береться у самому широкому розумінні та включає лінгвістичні, екстралінгвістичні та прагматичні параметри.

Таким чином, даний підхід виражається формулою «дискурс = текст + контекст (лінгвістичний та екстралінгвістичний)».

  1. Дискурс і текст протиставлені як процес і результат. Дискурс представ як явище <…> процесуальне, пов’язане з реальною мовотворчістю, а текст – як продукт мовотворчості, що має визначену завершену та зафіксовану форму [46:270; 27:216; 5:99; 16:32]
  2. Дискурс і текст протиставлені в опозиції актуальність<-> віртуальність. Дискурс роздивляється як реальна мовленнєва подія, «поточна мовленнєва діяльність у даній сфері» [16:19], «створюваний у мові зв’язний текст» [26:106]. Текст позбавлений жорсткої прикріпленості до реального часу, він представляє собою абстрактній ментальній конструкт, що реалізується у дискурсі [62:70; 61:470].
  3. Опозиція «усний» «письмовий». Дискурс асоціюється тільки із усною мовою, що звучить, а текст – із письмовою формою [56:1-31; 49:195; 39:40].

У потенційному вимірі Дискурс представляє собою семіотичний простір, що включає вербальні і невербальні знаки, орієнтовані на обслуговування даної комунікативної сфери, а також тезаурус прецедент них висловлювань і текстів. У потенційний вимір дискурсу включаються також уявлення про типові моделі мовленнєвої поведінки та набір мовленнєвих дій та жанрів специфічних для даного типу конструкції.

Стосовно семіотичного простору політичного дискурсу також можна говорити про неоднорідність задіяних  у ньому «мов»: крім вербальних знаків та пара лінгвістики, суттєве значення має політична символіка та емблематика спорудження або, ширше, семіотика простору (знакове використання простору). У політичному дискурсі знаковий статус здобуває сама фігура політика і визначені поведінкові моменти (знакові дії) [43:13].

Мова як абстрактна знакова система реально існує у виді дискурсу, вірніше дискурсів. Не існує абстрактного спілкування. Спілкування завжди протікає у певній сфері людської діяльності у певному соціальному просторі. Саме через це у лінгвістичній літературі і як правило ми зіштовхуємося з аналізом не дискурсу  взагалі,  а якогось конкретного дискурсу – для терміну «дискурс»  характерно сполучення із агентивним або генеративним визначенням: публічний дискурс, політичний дискурс, дискурс влади, радянський дискурс, дискурс опозиції, дискурс інакомислення, дискурс терору, дискурс перебудови, дискурс національної безпеки патріотичний дискурс, дискурс відповідальності [43:15].

Людина вступає у той або інший дискурсивний простір не тільки у певній соціальній ролі <…> але й з визначеними цілями. Так, фунундаментальною метою наукового дискурсу є полеміка у пошуках істини у процесі наукового пізнання дійсності; призначення релігійного дискурсу можна визначити, як об’єднання у вірі; юридичний дискурс призначений для регулювання правових відносин між об’єктами соціуму; інтенцією педагогічного дискурсу є соціалізація особистості, а мета художнього дискурсу її творче самовираження. Що стосується інтенціональної бази політичного дискурсу, то її складає боротьба за владу [42:16].

Зв'язок між мовою і політикою виявляється перш за все у тому, що жоден політичний режим не може існувати без комунікації. Мова треба політикам для того щоб інформувати, давати вказівки, проводити законодавчі акти, переконувати, тощо. Специфіка політики, на відміну від низки інших сфер людської діяльності, полягає у її переважно дискурсивному характері: багато політичних дії по своїй природі є мовним впливом. Не випадково низка вчених вважає, що політична діяльність зводиться до діяльності мовної. [54:240], а у сучасній політології спостерігається тенденція розглядати мову не стільки як засіб відображення політичної реальності, стільки компонент поля політики [53:244].

Увесь корпус знаків, що складають семіотичний простір політичного дискурсу, і є тим, що зазвичай називають мовою політики.

Похожие материалы

Информация о работе