Як правило, симультативна модель оцінюється в декілька кроків. По-перше, кожне окреме регресійне рівняння оцінюється за допомогою МНК, щоб перевірити його здатність пояснювати зв'язки між змінними. Якщо регресія їх не пояснює (зокрема має низький коефіцієнт детермінації R2), немає сенсу використовувати її в моделі. Треба бути особливо уважним при розробці специфікації окремих рівнянь, оскільки неправильна специфікація одного з них може призвести до великих помилок в моделі в цілому. Коротко суть цього зауваження полягає в тому, що визначати специфікацію кожного рівняння треба дуже обережно, щоб отримати значимі результати і дієздатну модель. Проте на цьому етапі не обов'язково, щоб усі змінні були статистичне значимими, оскільки ендогенність змінних у правій частині може викривити результати.
По-друге, попередні рівняння[1] об'єднуються в систему рівнянь і оцінюються одночасно. Тотожності включати в систему не слід, оскільки вони оцінки не потребують. Обраний метод (наприклад 2МНК або 3МНК) повинен вирішити проблему ендогенності.
По-третє, коли модель оцінена, її тестують на те, як вона в цілому відтворює справжні часові ряди. Якщо оцінені значення є досить близькі до реальних, вважають, що модель задовільна. На практиці модель рідко починає працювати належним чином з першої спроби. Зазвичай вона переглядається багато разів. Наприклад, може бути змінена специфікація регресійного рівняння. Часто трапляється, що окреме рівняння добре описує часовий ряд, коли використовується окремо, але в контексті моделі дає погані результати (наприклад зміщення). На жаль, не існує формальних критеріїв щодо вибору специфікації, розробка її є швидше мистецтвом, ніж наукою, і майстерність приходить з досвідом.
Прокоментуємо кожне окреме рівняння нашої моделі.
Крок 3.1. Споживання.
Кейнсіанська економічна теорія визначає споживання як функцію від доходу, що залишається в розпорядженні домогосподарств. У кейнсіанській функції споживання лінійно залежить від автономного споживання (С0) та доходу в розпорядженні (YD); С=С0+сYD. Проте дослідження в теорії споживання, такі як теорія постійного доходу й гіпотеза життєвого циклу (РІ-LСН), припускають, що поточний дохід в розпорядженні мало впливає на споживання.
Головна ідея цих теорій полягає в тому, що домогосподарства вирівнюють своє споживання в часі, тобто формують свої очікування щодо майбутнього доходу і потім споживають (витрачають дохід) на основі цих очікувань. З одного боку, якщо домогосподарства передбачають стабільний (постійний) дохід, вони витрачатимуть велику частку його, оскільки впевнені, що матимуть цей дохід у наступному періоді. З другого — мінливий дохід змушує домогосподарства заощаджувати, щоб компенсувати можливі майбутні втрати доходу і споживати приблизно таку ж кількість товарів і послуг. Згідно з РІ-LСН, споживання з лагом, яке об'єднує всю доступну інформацію (історичну і припущення), є найкращим прогнозом поточного споживання [11].
Емпіричні дослідження підтверджують теоретичне припущення про витрачання великої частки постійного доходу і відносно малої частки тимчасового (непостійного) доходу. Р. Холл і Ф. Мішкін показують у своїх роботах [12, 13]: «Споживання не пристосовується у той самий механічний спосіб до кожної зміни доходів. Замість цього споживачі оцінюють джерело зміни доходу та діють лише по тих сигналах, що означають кардинальні зміни в їхньому економічному становищі». Домогосподарства окремо оцінюють частку постійного доходу в їхньому загальному доході, і така оцінка зазвичай робиться на основі всієї доступної інформації. РІ-LСН — мікроекономічне обґрунтування теорії споживання на макрорівні. Р. Холл [12] показав, що найкращим прогнозом майбутнього споживання є споживання попередніх періодів[2].
Отже, РІ-ЬСН вважає, що гранична схильність до споживання (МРС) є вищою для постійного доходу й нижчою для тимчасового. На жаль, РІ-LСН-теорія має деякі обмеження. Найважливішим з них, пов'язаним з домогосподарствами, є обмеження у вирівнюванні споживання через нездатність капіталізувати майбутні доходи в поточні періоди. За оцінками, близько 20 % домогосподарств США мають це ліквідне обмеження [27, с. 104]. Інші дослідження для США показують, що ця цифра близька до 50 % [21]. Для України ця цифра має бути навіть вищою, оскільки українські домогосподарства не можуть позичати, щоб фінансувати своє споживання. Це означає, що МРС мінливого доходу буде відносно високим, можливо, близьким до МРС постійного доходу. Отже, поточний дохід має стати важливішим для рішень щодо споживання.
На основі попередніх зауважень ми включаємо і дохід, і споживання з лагом, щоб пояснити зміни в поточному споживанні. Коефіцієнти мають бути додатними.
Вважається, що процентна ставка також відіграє роль у прийнятті споживацьких рішень. Якщо ми припускаємо, що багатство є функцією процентної ставки, то можемо розробити кілька ідей щодо того, як домогосподарства реагують на зміни в багатстві, зумовлені, в свою чергу, змінами процентної ставки. При її зростанні ефект заміни завжди зменшує споживання, оскільки воно стає дорожчим, ніж заощадження. Згідно з теорією, зростання процентної ставки стимулює заощадження за припущення, що ефект доходу боржників урівноважує ефект доходу позичальників. Тому збільшення реальних процентних ставок зменшує споживання. На жаль, емпірично зв'язок між сукупними заощадженнями та процентними ставками не є очевидним. Деякі дослідження виявили очевидний вплив процентних ставок на заощадження в розвинутих країнах і в країнах, що розвиваються, але більшість інших досліджень показує незначний або протилежний вплив [27, с. 109].
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.