Поздовжній профіль залізниці . Довжина станційного майданчика. Границі ділянок напружених і вільних ходів, страница 2

Для забезпечення мінімальних обсягів земляних робіт бажано, щоб план траси максимально наближався до ламаної лінії й мав з нею найбільше число перетинань.

Після нанесення проектної лінії визначаємо основні показники траси, до яких ставляться:

-  довжина варіанта Lв;

-  довжина геодезичної лінії Lгл;

-  коефіцієнт розвитку траси  λ , який визначається по формулі:

Коефіцієнт розвитку траси  λ, визначається по формулі:

                                                                                                          (1.3)

де Lв – довжина варіанта,13000 м;

Lгл – довжина геодезичної лінії, 12000м;

λ ≥  =1,08

Умова виконується, тому що коефіцієнт розвитку траси повинен бути менш1,25(1,08˂ 1,25), отже, ділянка запроектована вірно.   

2.РОЗМІЩЕННЯ  ПО ТРАСІ ВОДОПРОПУСКНИХ ШТУЧНИХ СПОРУД

Водопропускні труби в насипах становлять, як і мости, близько половини всіх штучних споруд.

Область застосування труб – малі водотоки, що діють головним чином пе-ріодично ( при випаданні дощів, таненні снігу і т.д.). Отвори труб не переви-щують 6 м, але в більшості випадків застосовуються до 2 м. Для збільшення водопропускної здатності поряд з одноочковими трубами застосовують двох, трьох – і навіть чотири очкові труби.

У порівнянні з  мостами труби  для тих же витрат води переважніші. Вони  дешевші й простіші  в  експлуатації. Перебуваючи в нижній частині насипу, труби не змінюють умов проходу поїздів і самі малочутливі до поїзного наван-таження. Труби застосовують іноді для прокладки місцевих доріг через насип, а також у якості колекторів для газопроводів і інших комунікацій.

По  матеріалу розрізняють труби залізобетонні, бетонні,  кам'яні, металеві. Дерев'яні  труби, що зустрічаються на деяких північних дорогах, для нового будівництва не допускаються.

На вибір типу й розміру водопропускного спорудження впливають наступні фактори:

1.  Витрата припливу води з водозбору.

2.  Висота насипу.

3.  Інженерно геологічні умови.

Розміщення штучних споруд по трасі потрібно робити після трасування варіанта, до наколки схематичного  поздовжнього профілю. Тому, що при цьому досягається більш точна наколка на профілі лінії земної поверхні, і виключаються  наступні уточнення місць розташування балок, їх контурів і оцінок, що мають істотне значення при нанесенні проектної лінії. Порядок розміщення водопропускних штучних споруд по трасі наступний:

1. Знаходження  на карті  лінії, що з'єднує підвищені крапки рельєфу місцевості - головного вододілу.

2. Виявлення уздовж траси підвищених і знижених точок рельєфу.

3. Проведення від підвищених точок траси по напрямкові до головного вододілу перпендикулярно горизонталям другорядних вододілів і  нумерація  басейнів (басейн або водозбір являють собою площу, обмежену трасою й вододілами).

4.Проведення від знижених точок траси в напрямку до головного вододілу перпендикулярно горизонталям балок (ліній, що з'єднують точки басейнів).

5.Розміщення уздовж траси в місцях перетинання рік, струмків і балок  водопропускних штучних споруд.

3.ПРОЕКТУВАННЯ  СХЕМАТИЧНОГО ПОЗДОВЖНЬОГО ПРОФІЛЮ

Поздовжній профіль  і план залізниці повинні забезпечувати безпеку руху поїздів установленої маси з найбільш припустимими швидкостями, тобто  повинні   бути виключені можливості сходу рухомого складу  з рейок і розриви зчіпних приладів у поїздах, що рухаються.

Профіль залізниці завжди являє собою ту або іншу комбінацію майданчиків, підйомів і спусків, а план – комбінацію прямих із кривими. Поздовжній профіль залізниці  характеризується крутістю ухилів, довжиною елементів і сполученням цих елементів у місцях їх перетинання.

Поздовжній профіль залізниці  має  масштаби:

- горизонтальний – 1:25000 (масштаб карти)

- вертикальний      - 1:1000.

Проектування профілю починається із креслення його сітки й нанесення ліній земної поверхні. Точки й відмітки  земної поверхні беруться з карти.  Перенесення крапок  на профіль  зручніше за все робити за  допомогою  вузької смужки  білого  або  міліметрового паперу. Для цього, починаючи від осі початкового роздільного пункту, смужка поступово витягається уздовж траси, і на неї з карти переносяться всі характерні точки  перетинання горизонталей, логи, головні й другорядні вододіли, а також початок й кінець кривих. Проти кожної крапки ставиться риска й виписується її відмітка. Відмітки  точок установлюються в такий спосіб: