Культура України на межі ХХ–ХХІ ст. Культурні процеси в Україні в умовах досягнення незалежності. Тенденції розвитку сучасної освіти та науки

Тема 9. Культура України на межі ХХ–ХХІ ст.

1. Культурні процеси в Україні в умовах досягнення незалежності.

2. Тенденції розвитку сучасної освіти та науки.

3. Нові риси в розвитку літератури, кіно, живопису та інших жанрів мистецтв.

Проголошення в 1991р. політичної незалежності України відкрило якісно нові можливості для української культури. Відпали відкриті або приховані перешкоди на шляху до розвитку національної культури. Суспільство звільнилося від ідеологічних штампів попередньої епохи, вперше отримало можливість відкритого доступу до досягнень світової духовності і культури. До позитивних змін можна віднести відродження історичної пам'яті, повернення забутої або забороненої раніше культурної спадщини. Відбулося визволення творчої ініціативи, з'явився широкий спектр стильових напрямів. Активізувалося культурне життя в регіонах країни, зросла увага до традиційної культури України.

В Україні були створені правові, управлінсько-адміністративні та фінансово-господарські умови збереження і розвитку культурних досягнень. Метою культурної політики держави було визначено вільний розвиток національної культури. У 1992 р. Верховна Рада України прийняла «Основи законодавства України про культуру». Документ декларував основні принципи культурної політики: а) відродження і розвиток культури української нації, б) розвиток культур національних меншин, в) забезпечення свободи творчості, г) реалізація прав громадян на доступ до культурних цінностей, д) створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.

У той же час зменшення державних асигнувань у сферу культури та відсутність традицій меценатства призвели до істотного скорочення мережі культурних установ, до відпливу зі сфери культури талановитої молоді. Найбільш важким стало положення численних за штатом колективів – оркестрів, хорів, ансамблів. У зв'язку з економічною кризою 1993-1994 рр. не вдалося виконати рішення про відрахування на потреби культури не менше 8% бюджетних коштів.

Все ж у першій половині 1990-х років, незважаючи на спад економіки, вдалося в основному зберегти накопичений за десятиліття культурний потенціал. Було збережено унікальні музейні зібрання, бібліотечні фонди, самобутні творчі колективи. Подолання кризи до 2000 р. дозволило відкрити галерею сучасного українського мистецтва в Полтаві, побудувати нові будівлі Київського дитячого музичного театру та Київського театру ляльок. Був наданий статус державного театру «Воскресіння» у Львові та Молодіжному театру ім. Леся Курбаса. Завдяки ефективній організаторській роботі вдалося набути міжнародного авторитету конкурсам імені М. Лисенка (музика), С. Лифаря (балет), В. Горовиця (класична музика). З'явилися перші недержавні театри і концертні групи («Бенефіс» і «Театр зірок» у Києві, «Люди і ляльки» у Львові тощо). Серед форм багатогранного художнього відтворення світу знайшлося місце «авангарду» та «епатажу».

Ставши частиною відкритого світу, Україна зіткнулася з т. зв. «Масовою культурою». Це явище в найбільш яскравих і типових формах представлено в США. Індустрія маскультури базується на потужних фінансових і технічних ресурсах. Типові риси «масової культури»: стандартизація, панування легкодоступних форм, апеляція до найпростіших форм людського ставлення до світу, комерціалізація. «Маскультура» – це продукт індустріального і постіндустріального розвитку суспільства. Як і суспільству, що її породило «масовій культурі» притаманний культ споживання. Вона орієнтована не на змістовні, а на формальні показники споживання культурного продукту.

На відміну від елітарної культури, багато в чому орієнтовану на розвиток інтелекту, «масова культура» свідомо орієнтується на рівень масового споживача. Як правило, вона знаходить сприятливий клімат для себе в країнах