Поняття та стадії доказування у господарському процесі. Поняття предмету доказування

відриві від логічної основи, лише як практичну діяльність, як процесуальні дії, що "зовні об’єктивовані процесуальні дії з пред'явлення й отримання необхідних даних для встановлення істини".

Т.В. Степанова трактувала як логіко-практичну діяльність осіб, що беруть участь у розгляді справи в суді із встановлення наявності або відсутності обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. К.І. Малишев писав, що доказування повинно переконувати в істинності або помилковості будь-якого факту. Вочевидь, що всі наведені визначення не характеризують повною мірою судове доказування як інститут господарського судочинства. Судове доказування - це не просто логіко-практична діяльність, а процес пізнання певних фактів, подій у порядку, встановленому процесуальними і матеріальними нормами.

При характеристиці фактичних даних як зміст судових доказів не можна не враховувати неоднорідності інформації в тому розумінні, що прямий доказ інформує суддів безпосередньо про головний юридичний факт, непрямий - про факт побічний, з якого тільки потім можна буде дійти висновку про головний.

Термін "фактичні дані" одержав в юридичній літературі багатозначне тлумачення.

Д.М. Чечот, А.К. Сергун під "фактичними даними" розуміють як відомості про шукані факти, інформацію про них, так і доказові факти, тобто вивідні докази, які, будучи встановленими, з перерахованих в законі засобів доказування є однією з посилок в логічній думці для висновку про юридичні факти предмета доказування.

Т.В. Сахнова запропонувала відмовитися від термінів "відомості про факти", "фактичні дані" й запропонувала розкривати зміст судових доказів через науковий термін "інформація". Доказом є інформація, одержана у встановленому законом порядку, на основі якої суд з'ясовує наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ця інформація може бути одержана з пояснень сторін та інших юридично зацікавлених осіб; письмових і речових доказів; висновків експертів і роз'яснень фахівців, а також за допомогою аудіо, відео-і комп'ютерної техніки. Не є доказом інформація, джерело якої невідоме.[3]

Законодавець у ГПК України зберіг поняття "будь-які фактичні дані" (ст. 32 ГПК України), хоча в проекті ГПК України було взято за основу термін "відомості", як і в Росії (ст. 52 АПК РФ).

Враховувалося, що передбачаються ускладнені формулювання, тяжкі для судової практики та їх відтворення, які не змінюють по суті зміст наявних норм процесуального права і тлумачаться, розуміються і застосовуються на практиці правильно. Юридичні традиції формулювань, якщо вони не вимагають кардинальної зміни, потребують збереження. І звідси випливає висновок, що до правильного розуміння