Формування екологічного законодавства Західної Європи після ІІ світової війни

            Формування екологічного законодавства Західної Європи після ІІ світової війни.

Основною тенденцією формування екологічного законодавства Західної Європи є усвідомлення екологічних проблем та активна розробка заходів по запобіганню, обмеженню і усуненню збитку навколишньому середовищу з різних джерел, а також по раціональному, екологічно обґрунтованому використовуванню природних ресурсів.

Поняття “екологічного законодавства” охоплює широкий круг елементів, пов'язаних з умовами існування людини. Вони розподіляються по трьох групах об'єктів: об'єкти природного (живого) середовища (флора, фауна); об'єкти неживого середовища (морські і прісноводі басейни – гідросфера), повітряний басейн (атмосфера), грунт (літосфера), навколоземний космічний простір; об'єкти “штучного” середовища, створеного людиною в процесі його взаємодії з природою. У сукупності все це складає систему навколишнього середовища, яке залежно від територіальної сфери може бути підрозділена на глобальну, регіональну і національну. Таким чином, захист (охорона) навколишнього середовища не адекватний захисту (охороні) природи.

Виникнувши в Європі на початку 50-х років як охорона природи і її ресурсів від виснаження і переслідуючи не стільки охоронні, скільки економічні цілі, в 70-і роки ця задача під впливом об'єктивних чинників трансформувалася в захист навколишнього середовища, що точніше відображає комплексну глобальну проблему.

Не дивлячись на те що основоположне значення природного, природного чинника в процесі суспільного розвитку було позначене майже два століття назад, до середини 60-х років нинішнього сторіччя захист навколишнього середовища не висувався як самостійна політична проблема, а її наукове обґрунтування як багатогалузева, комплексна, глобальна проблема не було досить розроблено. Тільки динамічний розвиток в 70-80-ті роки наукових основ глобальних проблем в зарубіжній і вітчизняній науковій літературі дозволило незаперечно виділити правові норми, що відносяться до захисту навколишнього середовища, в особливу групу.

В усіх країнах Західної Європи правовий захист навколишнього середовища чітко виділився в даний час в системі національного та загального міжнародного права як самостійна, специфічна сфера регулювання. Виникнення все нових видів і областей взаємодії людини з навколишнім його середовищем розширює предмет правового регулювання по захисту навколишнього середовища. На сучасному етапі головними і сталими можна вважати: запобігання, скорочення і усунення збитку навколишньому середовищу з різних джерел (в першу чергу за допомогою забруднення); забезпечення екологічно обґрунтованого режиму раціонального використовування природних ресурсів; забезпечення комплексного режиму охорони історичних пам'ятників і природних резерватів; науково-технічна співпраця держав у зв'язку із захистом навколишнього середовища.

Нині в усіх конституціях Європейських держав закріплено положення