Роль та місце суспільної правосвідомості в процесі розбудови української держави

Україна не має достатніх правових механізмів регулювання суспільних відносин у сфері державного управління і адміністративного права, а також у соціальноекономічній сфері. Немає закону про Кабінет Міністрів України, про міністерство та інші центральні органи виконавчої влади, ще тільки у другому читанні прийнято

Адміністративний процесуальний кодекс України, відхилено парламентом України проект Адміністративного процедурного кодексу, гальмується введення в дію

Цивільного процесуального кодексу України [1, c.24].

З іншого боку, як зауважує академік В.Тацій, результатом бурхливої

законотворчості перших років незалежності нашої держави став значний масив нормативно – правових актів, прийняття яких часто відбувалося за умов недостатньої концептуальної визначеності, соціальної обґрунтованості, супроводжувалося поспішністю, що аж ніяк не сприяло юридичній якості

законодавства, його узгодженості та системності, як результат – високій ефективності правового регулювання. Так, за оцінками експертів, за період незалежності України було прийнято близько 3 тисяч законів, причому більшість з них – це закони про внесення змін до вже прийнятих законів. Зрозуміло, що останнє якраз свідчить про низьку стабільність законодавства. Безперечно, спосіб

“спроб та помилок” у такій соціально відповідальній галузі, як законотворча робота, є абсолютно неприпустимим, бо занадто дорого коштує для суспільства та держави. Вітчизняні науковці дійшли невтішного висновку, що найхарактернішими рисами сучасного законодавства є, з одного боку, внутрішня неузгодженість і

безсистемність, а з іншого – прогалини, неврегульованість механізму реалізації та значна кількість суперечливих нормативних актів, які регулюють однорідну групу суспільних відносин, що створює плутанину та слугує підґрунтям для діяльності в обхід закону на “власний розсуд”[2, c.56-57].

З нашої точки зору необхідно враховувати і не інституційний рівень правосвідомості, який є більш консервативним щодо глибинних змін. Так, український дослідник С. Третяк зазначає, що роки незалежності України чимало що змінили в житті суспільства і свідомості людей. Але це не означає повної

ліквідації тих деформацій правової свідомості населення, які склалися за роки радянської влади: тривалий час в Україні культивувалася ідея ототожнення права і

законодавства[3, c.26]. У сучасних умовах деформації правосвідомості пересічних громадян обумовлені соціально-економічними проблемами українського суспільства: низький рівень життя, остаточно не сформована класова структура вітчизняного соціуму, нестабільна політична та економічна ситуація. До цього слід додати вікові традиції правового нігілізму, оскільки Україна довгий час входила до складу інших держав, то право сприймалося часто-густо як інструмент