Зміст права особи на життя, свободу й особисту недоторканність та його забезпечення в Україні та на міжнародному рівні

Таким чином, багато сучасних вчених, досліджуючи право на особисту недоторканність, розглядають його в сукупності з правом на свободу, оскільки конституційно обидва ці найважливіших права закріплені в єдиній правовій формулі. Однак для визначення права на особисту недоторканність і сфери, на яку він впливає, необхідно виділити його з цієї правової формули, визначивши основні ознаки й зміст, вкладений законодавцем.

Постатейний коментар до Конституції України пропонує розуміти право на особисту недоторканність як неприпустимість втручання ззовні в область індивідуального життєдіяльності особистості, що включає фізичну (тілесну) недоторканність і психічну недоторканність. Таке розуміння представляється вельми обґрунтованим, оскільки має ряд переваг.

Недоторканність розглядається як "неприпустимість втручання ззовні", що досить чітко визначає сутність даного поняття. Розмежування "фізичної і психічної" недоторканності також має істотне значення, оскільки без "психічної" складової визначення було б неповним.

Так, конституційно закріплені права на недоторканність приватного життя, особисте і сімейне таємницю, захист своєї честі й доброго імені (ч.1 ст. 23), право на таємницю листування, телефонних переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень (ч.2 ст.23), а також право на недоторканність житла стоять на сторожі приватної сфери життєдіяльності людини і, відповідно, є конкретизуючими положеннями права на свободу та особисту недоторканність.

Мінусом цього визначення бачиться прив'язка "неприпустимість втручання" до "області індивідуальної життєдіяльності особистості". Передбачається, що термін "особистість" обраний тут не зовсім вдало, оскільки це категорія, що позначає більше психологічні властивості індивіда, а не його соціально значущі риси.

Проте цілком можливі випадки, коли людина може бути позбавлена таких особливостей. Наприклад, існують люди, які страждають психічними захворюваннями, що супроводжуються знеособленням або роздвоєнням особистості, до яких ця термінологія не застосовується. Це свідчить про необґрунтовано вузьке коло суб’єктів, до яких відноситься дане визначення, тому що не кожна людина може бути особистістю в повному розумінні цього слова, і, відповідно, певне коло суб'єктів випадає із сфери дії цього права.

З урахуванням вищевикладеного можна визначити особисту недоторканність як неприпустимість втручання ззовні в сферу індивідуального життєдіяльності людини, що включає фізичну і психічну недоторканність. Законність і обґрунтованість обмеження недоторканності особи в чому залежать від встановлення та реалізації сукупності відповідних правових гарантій недоторканності особи: міжнародно–правових, конституційних, кримінально-процесуальних, кримінально-правових