Соціальне страхування в системі ринкових відносин. Шляхи покращення функціонування механізму соціального страхування в Україні

Страницы работы

38 страниц (Word-файл)

Фрагмент текста работы

одній з основних своїх робіт «Про поділ суспільної праці» Е. Дюркгейм ставить мету: довести, що всупереч деяким теоріям поділ суспільної праці забезпечує соціальну солідарність або, іншими словами, виконує інтегруючу функцію за допомогою соціалізації й об'єднання суспільств. Для обґрунтування цього положення Е. Дюркгейм у своїх теоретичних дослідженнях поєднує між собою форми організації праці, типи суспільств і характерні для них види солідарності.

Суспільство, де кожен індивід виконує спеціальну функцію відповідно до поділу суспільної праці, нагадує живий організм, і Дюркгейм називає новий тип зв'язків між індивідами, створюваний поділом праці, органічною солідарністю. Почуття органічного зв'язку із суспільством виникає з усвідомлення взаємної залежності професійних функцій індивідів. При цьому якщо в архаїчних (« сегментарних ») суспільствах соціальна солідарність ґрунтується на повному розчиненні індивідуальної свідомості в «колективній свідомості» (« механічна солідарність »), то в розвинутих (« організованих ») соціальних системах вона ґрунтується на автономії індивідів, поділі функцій, функціональної взаємозалежності і взаємному обміні («органічна солідарність»).

Одна з можливих організаційних форм, що дозволяє найбільш вдало пом'якшувати антагоністичні протиріччя праці і капіталу, на думку Е. Дюркгейма, - професійні корпорації, що є прообразом нових органів суспільної солідарності.

Привнесення ідеї солідарності в проблематику обговорення природи публічної влади, публічного і приватного права привело Л. Дюгі до висновків про взаємну соціальну залежність людей і соціальну норму, що з неї випливає (будь-який соціальний акт, що порушує соціальну норму, обов'язково викликає протестну соціальну реакцію), причому соціальна норма сприяє об'єднанню людей у спільноти і структури громадянського суспільства.

Однією з базових цінностей цього комплексу солідарних взаємовідносин у суспільстві є довіра («ігизі»), яка, на думку Ф. Фу-куями, є ключовим поняттям і умовою можливого співробітництва між громадянами, соціальними інститутами й державою.

Це пов'язано з тим, що в арсеналі засобів і механізмів соціального страхування наявні найбільш прості та зрозумілі форми соціальної комунікації на рівні особистісних взаємин (працівник - роботодавець - страхова організація), що покликані захистити людину від ризиків, характерних для ринкової економіки, й адаптувати її до умов організації господарського життя.


РОЗДІЛ 2

СУЧАСНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ ТА ПРОЦЕС ЙОГО СТАНОВЛЕННЯ

2.1 Процес еволюції соціального страхування

Перші згадки про соціальне страхування та соціальний захист з’явилися ще у XVІІ-XVІІІ сторічях. В ті часи соціальний захист тлумачився, як «соціальний добробут» та зводився до керування бідними верствами населення. Ця теорія ґрунтується не принципі велферізму, тобто переконанні, що за своїм призначенням уряд повинен взяти на себе матеріальне забезпечення людей, які не можуть забезпечити собі належний рівень існування.

Теоретичне обґрунтування поняття «державні соціальні гарантії» з’явилося приблизно у 1854 році в наукових працях поряд із термінами соціальної справедливості, соціальних послуг, соціального забезпечення. Основоположником теорії добробуту можна вважати Ієремію Бентама. Його фраза: «Найбільше щастя найбільшій кількості членів суспільства – ось єдина мета, до якої повинен прагнути уряд.» - стала одним із вихідних постулатів теорії добробуту.

У подальшому значним етапом розвитку соціального страхування став період активного нормоутворення в Німеччині. В 1871 році Ото фон Бісмарк після об’єднання Німеччини забезпечив прийняття цілої низки законів соціального страхування: «Про медичне страхування робітників» (1883), «Про страхування від нещасних випадків» (1884), «Про страхування від втрати роботи за віком та інвалідністю». (1889). Ці закони сформували першу систему компенсацій при хворобі, інвалідності чи зносу робочої сили з досягненням певного віку. У 1911 році був прийнятий Страховий кодекс, який забезпечив удів пенсією. У 1916 році була встановлена межа пенсійного віку – 65 років.

Великобританія відзначилася у 1897 році прийняттям закону «Про компенсацію робітникам за травми на виробництві». У 1908 році парламент затвердив закон «Про пенсії за віком». 1911 рік зазначився в історії, як рік прийняття закону «Про національне страхування».

Немалий внесок у процес еволюції соціального страхування зробила Франція. У тому 1911 році у Франції було затверджений пенсійне забезпечення. Швеція зробила свій внесок у вигляді першого

Похожие материалы

Информация о работе