Чотири основних положення („істини”) Будди: про те, що життя є страждання, що причина страждань укладена в самому факті життя, що можна припинити страждання і що для цього потрібно дотримуватися так званого восьмеричного шляху – європейці розуміють не адекватно . Страждання – це і є саме порушення, активність, протилежність спокоєві.
У махаяні порятунок, як розчинення індивідуальності в Абсолюті Цілого, досягається містичною інтуїцією святого. Особливо шанований у махаяні представник цієї школи Нагарджуна (2 ст. н.е.) – індійський мислитель, засновник буддійської філософської школи мадх’яміка. Висунув «вчення про серединності». У буддизмі Нагарджуна є Архатом, 14-м Патріархом і вважається Бодхісаттвою. Йому надаються почесті як «Другому Будді». Він проповідував у Західній Індії, подорожував у Китай, багато зробив для звертання в буддизм народів цієї країни. Йому приписується близько 200 праць. Основна з них – трактат «Сутри Нагарджуни» або «Нагарджуна-шастра». Основу його філософії складає вчення про «пустотне», тобто про нереальність, ілюзорність навколишнього світу. Він показав однобічність і суперечливість головних категорій філософських систем його часу.
Називаючи своє вчення «серединним шляхом», Нагарджуна заперечує як єдину Субстанцію, так і окремі дхарми. Указуючи на ілюзорність реального світу, він розвинув вчення про інтуїтивні над-розумні знання, і виявився засновником буддистського інтуїтивізму. Знаменитий він і своєю діалектичною витонченістю в метафізичних суперечках. Його діалектика близька до діалектики античних елеатів і скептиків. Але якщо в елеатів Єдине осягається розумом, то Нагарджуна відкидає роль розуму в пізнанні, бо розум, на його думку, приводить до нерозв’язних протиріч.
На засадах махаяни у 3 ст. виникла школа йогачари з культом чистої свідомості,яка розквітла у 6-8 ст.Для неї саме існування дхарм – відносне: вони й самі ілюзорні. Будда має божественну природу. Втілення його Космічного Тіла – єдина реальність світу. Множинність – лише форма існування Єдиного. Істина – це розуміння самого цього факту. Мета життя – абсолютне розчинення в Цілому. До видатних представників махаяни належали також брати Асанга (310-390) і Васубхандху (біля 320-400).
Висновок. Як бачимо, всі школи наголошували на цілісності світу, на пріоритеті цілого над індивідуальним і чуттєвим (оманливим і недосконалим). На межі старої й нової ери тенденція до вирізнення специфіки індивідуального посилилась. Астіка апелювала значніше до духовних першоджерел реальності. Міфопоетична пуповина давньоіндійської філософії не перерізана й до сьогодення. Добре це чи погано? – сказати важко, але їхня міфопоетика набагато більш відповідна природі, ніж наша сцієнтизовано-технологізована.
2.3. Китайські школи конфуціанської та даосистської традицій.
Ментальна парадигма китайського світогляду: «Є Я і світ. Що Я маю робити у світі, як ставитися до нього?»
Китайська філософія – одна з основних складових частин світової історії філософії, що характеризується яскраво вираженою самобутністю. Радикальна деміфологізація здійснювалася в давньокитайській культурі як би з середини міфосвідомості – через переосмислення міфологічної моделі світу при збереженні її загальної структури, насамперед, – принципу єдності сутності макро і мікрокосму, тому базисною інтенцією китайського філософського мислення була ідея органічної єдності людини і світу.
Знання (чжи) предмету включає на тільки його опис, але і розпорядження до дії: мати знання значить насамперед «знати свою справу». У центрі уваги китайських мислителів знаходилися етико-політичні проблеми, оскільки діяльність упорядкування Піднебесної (країни) розумілася як найважливіший фактор підтримки всесвітньої гармонії. Вже в період Західного Чжоу (поч. I тис. до н.е.) сформувалася одна з центральних категорій китайської думки – «де», що позначає силу породження й упорядкування. Завдяки силі де Небо-і-Земля породжує і зрощує все суще. Правитель (ван), будучи Сином Неба, прилучається до «великого де Неба і Землі» (космосу) і поширює його на міріади людей, гармонізуючи Піднебесну. У свою чергу, на благополуччя, що панує у Піднебесній, Небо відповідає правильним ладом природних процесів, хаос же в суспільстві викликає природні катаклізми.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.