На відміну від наукової й технічної творчості художня творчість не має безпосередньо націленість на новизну, не ототожнюється з виробництвом нового, хоча оригінальність, звичайно, присутня серед критеріїв художньої творчості й оцінок художнього таланту. Разом із тим мистецтво ніколи не заперечувало силу й міць наукових методів і використовувало їх у тій мірі, у якій вони допомагали вирішити основне завдання мистецтва - створення естетичних цінностей. Але при цьому завжди в мистецтві присутнє розуміння переваги над наукою в можливості використовувати силу художнього вигаду, інтуїції й фантазії. Завдяки фантазії й вигаду реалізується цілісність, образність у мистецтві, мистецтво здобуває силу й самостійність.
Переведення передумов у творчий результат в особистісному плані найкраще вдається певній категорії людей, котрих називають геніями і талантами. Не випадково, творчість визначають роботою геніїв і талантів, таємницю творчості відносять до загадок геніальності.
Багато філософів займалися проблемою художньої творчості.
Питання I. Специфіка художньої творчості в поглядах І.Канта
Специфіка художньої творчості розглядається І. Кантом у системі його вчення про доцільність природи і людської діяльності взагалі, а також у контексті його розуміння мистецтва в широкому розумінні цього слова.
Кант розмежовує поняття мистецтва як прояв усякої розумної, доцільної діяльності (праці взагалі) й дії природи, доцільність яких установлювати людині не під силу, хоча вона може для зручності пізнання розглядати природу як організовану й діючу доцільно. "Мистецтво відрізняється від природи як діяння від діяльності чи дій взагалі, а продукт чи результат мистецтва відрізняється від предмета природи як твір від дії [4,29].
Художня творчість, за Кантом, передбачає дотримання певних правил. Але, незважаючи на це, справжнє мистецтво повинно бути таким само невимушеним і природнім, як і природа; повинна бути створена так, щоб у ньому "непомітно було й сліду того, що правило невідступно стояло перед очима художника і накладало кайдани на його душевні сили".[4,30]. Яким чином це досягається і що визначає художню творчість? Те ж, що й естетичний смак людини,- доцільне розташування й функціонування його пізнавальних здібностей. «Але оскільки без попереднього правила жодний твір не можна назвати мистецтвом, то природа в суб'єкті (і завдяки розташуванню його здібностей) повинна давати мистецтву правила...» - писав І. Кант. [5,190].
Правило, що лежить в основі образотворчого мистецтва, невиразне, через те, що воно засноване не на поняттях. "Геній може дати лише багатий матеріал для твору витонченого мистецтва: обробка його й форма потребують виховання школою таланту..." [4,35]. По цьому, відповідно до філософа, талант створювати без певних правил щось оригінальне є однією з найважливіших ознак справжнього художника. Але через те, що "оригінальною може бути й нісенітниця, то його твори повинні в той же час бути зразками, тобто показовими, отож, самі повинні виникнути не за допомогою наслідування, але іншим повинні служити для наслідування, тобто мірилом чи правилом оцінки". [6.301]
Характерною рисою мистецтва в порівнянні з наукою Кант вважав природну обдарованість його творця. Мистецтво специфічне, засноване на вродженій неповторній особливості художнього генія.
За Кантом, "геній - це талант (природне обдарування), що дає мистецтву правило. Оскільки талант, як природжена продуктивна здібність художника, сам належить до природи, то можна було б сказати й так: геній - це природжені задатки душі, через які природа дає мистецтву правила".[4,38] Але які особливі "задатки" відрізняють генія чи художника від інших людей? Мова йде про ті ж здібності душі, що й у простих смертних, тобто про уяву й розум, тільки розташованих чи співвіднесених один з одним особливим чином, необхідним для естетичної діяльності.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.