Теоретичні аспекти управління продуктивністю праці. Продуктивність праці як економічна категорія

Погодинне вироблення характеризує продуктивність праці протягом кожної години роботи.

Денне вироблення залежить від рівня годинного вироблення і фактичної тривалості робочого дня. Рівень місячного (річного) вироблення залежить не тільки від годинного вироблення і тривалості робочого дня, але і від того, скільки робочих днів приходиться в середньому на один працівника на місяць (рік) [32].

Як другий показник продуктивності праці використовують трудомісткість, що розраховують на одиницю продукції і на весь товарний випуск. Розрізняють нормативну, планову і фактичну трудомісткість.

Під нормативною трудомісткістю розуміються витрати праці на виготовлення одиниці чи продукції виконання визначеного обсягу робіт з діючого нормам.

Планова трудомісткість відбиває витрати праці на одиницю чи продукції на виконання визначеного обсягу робіт, установлені з урахуванням зміни норм у планованому періоді в результаті впровадження організаційно-технічних заходів [38].

Фактична трудомісткість визначається по фактично сформованих витратах праці.

По видах витрат праці, що включається в трудомісткість, розрізняють:

·  Технологічну (Ттех),

·  виробничу (Тпроизв.),

·  повну  трудомісткість (Тполн.),

·  трудомісткість обслуговування (Тобсл ),

·  керування виробництвом (Тупр).

Їхні співвідношення і формули розрахунку приведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 - Класифікація показників трудомісткості по видах витрат, що включаються в неї

Показники продуктивності паці (вироблення і трудомісткість) зв'язані зворотною залежністю: якщо росте продуктивність праці, то скорочується трудомісткість. Але скорочується вона не прямо пропорційно: вироблення збільшується в більшому ступені, чим зменшується трудомісткість.

Їхній взаємозв'язок можна виразити в такий спосіб:

ПВ = 100*СТ/100-СТ     і    СТ=100*ПВ/100 + ПВ,

де ПВ - підвищення вироблення (у %);

СТ - зниження трудомісткості (у %).

Зниження трудомісткості забезпечується впровадженням нових технологій, модернізацією існуючого устаткування, раціоналізацією виробництва і т.д.[43].

Основним планованим показником на підприємстві є річний виробіток, інші показники використовуються для аналізу. При внутрівиробничому плануванні росту продуктивності праці широко застосовується показник трудомісткості продукції в цілому в динаміку [45].

1.3. МЕТОДИКА ПЛАНУВАННЯ РОСТУ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ З УРАХУВАННЯМ ВПЛИВУ ОКРЕМИХ ФАКТОРІВ

При плануванні росту продуктивності праці використовують методи: по техніко-економічних факторах, аналітичний, моделювання і метод прямого рахунка [45].

При плануванні продуктивності праці по техніко-економічних факторах в умовах розвитку ринкових відносин важливо знати, які фактори впливають на підвищення продуктивності праці, які з них гальмують його, які маються шляхи і ресурси росту.

Фактори росту продуктивності праці - це ті рушійні сили, під впливом яких змінюється її рівень [47].

Темп росту продуктивності праці на планований рік визначається відношенням планового рівня продуктивності праці до базисного у відсотках.

Розрахунок можливого росту продуктивності праці здійснюється на основі економічної оцінки впливу окремих факторів на рівень вироблення продукції. Як міру впливу цих факторів на ріст продуктивності праці приймається відносна економія робочої сили [46].

Удосконалювання керування, організації виробництва і праці. В останні роки в міру зниження темпів економічного росту, поліпшення виробничих і організаційних структур керування у всіх ланках виробництва, методів керування -економічних, організаційних і соціально-психологічних, наукова організація праці працівників, поліпшення використання робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів; удосконалювання і подальше впровадження технічних засобів керування - механізації облікових і обчислювальних робіт, створення автоматизованих систем керування і т.д. посилення конкуренції між підприємствами і прискорення темпів економічних структурних змін роль якості організації праці як фактора підвищення продуктивності зросла. У цих умовах усе більш важливим стають нові види зайнятості, такі, як неповна зайнятість, робота в рамках проекту, що є формами праці, при яких працівники мають більше вільної ініціативи, здобувають високу кваліфікацію і несуть велику відповідальність за колективний результат праці (наприклад, робота в тимчасовому творчому колективі, виконання проекту, терміни якого жорстко обмежені, нетрадиційні форми організації робочого часу) [41].

Багато підприємств спрощують свої ієрархічні структури, децентралізують («делегують») відповідальність і підвищують гнучкість своїх організацій. Ці й інші зміни підштовхуються новими управлінськими підходами. Вони включають програми поліпшення зв'язку між умовами праціі життя, а також численні управлінські концепції, такі, як «точно в термін», «реінжиніринг» і загальне керування якістю.

Зросли кваліфікаційні вимоги до кадрів. Праця повинна бути організована так, щоб була можливість широко