Поняття матеріальної відповідальності працівника. Відмінність матеріальної відповідальності працівника від майнової відповідальності у цивільному праві

працівникові шкоду, може звернутися у порядку регресу про притягнення до матеріальної відповідальності винної службової особи тільки до суду.

Крім цього, згідно ст. 237 КЗпП службова особа, винна у незаконному звільненні або переведенні, зобов'язана покрити матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, також у разі, якщо власник або уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. Слід зазначити, що формальна заміна слів «адміністрація підприємства» на «власник або уповноважений ним орган» у багатьох випадках, зокрема у даному, призвела до істотних протиріч тієї чи іншої норми закону. Так, на думку Н.Хуторян, службова особа повинна відшкодовувати шкоду не підприємству, як про це йдеться у ст. 237 КЗпП, а власнику підприємства або уповноваженому ним органу. Але, якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду, то вини такої особи, якщо тільки вона не є уповноваженим органом власника, немає і вона не повинна нести відповідальність перед власником. Тому слід говорити про винність службової особи в затриманні виконання рішення суду, а не власника чи уповноваженого ним органу.

Тривають дискусії і з приводу порядку покриття матеріальної шкоди працівником. Адже нині стаття 136 КЗпП містить норму у відповідності до якої покриття шкоди, що не перевищує середнього місячного заробітку провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Тобто нині покриття матеріальної шкоди провадиться незалежно від згоди працівника. У випадку, якщо останній не згодний з відрахуванням чи його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається у порядку, передбаченому чинним законодавством. При цьому працівник повинен в КТС - суді доводити свою невинність.

На мою думку при такому порядку покриття шкоди порушується принцип презумпції невинності працівника, передбачений ст. 138 КЗпП, відповідно    до     якої      для      покладення    на      працівника    матеріальної відповідальності власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність прямої дійсної шкоди, вини працівника, протиправності його дій. Ось чому відрахування із заробітної плати для покриття матеріальної шкоди можливе тільки з письмової згоди працівника. За відсутності такої згоди відрахування не повинно провадитися і питання про покриття шкоди має розглядатися за заявою власника або уповноваженого ним органу безпосередньо судом.[17]

Я схиляюся до думки тих авторів, які пропонують поновити раніш існувавший порядок відшкодування шкоди, який діяв до внесення змін до вищезгаданої статті 27 червня 1986 року. Отже, на мою думку, відшкодування повної прямої дійсної шкоди працівником, яка не перевищує середнього місячного заробітку, повинно провадитися, за наявності письмової згоди працівника, за розпорядженням керівника підприємства, установи, організації, а керівниками підприємств, установ, організацій - за  розпорядженням власника або згідно з рішенням уповноваженого власником органу, який обрав, призначив, найняв керівника на посаду, шляхом відрахування