Середньовічне право у державах Західної Європи. Регулювання цивільно-правових відносин, страница 3

У XVI ст. Римське право знову стало активно вивчатися у Франції. Тут з'явилася так звана "історична школа". Але, як і раніше на півдні Франції римське право вивчалося як письмова форма загального звичаю, а на півночі -тільки у якості доповнень до звичаю "писаного розуму" (10).

В Німеччині у зв'язку з низькою степеню регламентації нових виробничих відносин старим звичайним германським правом потреба у нормах приватного римського права проявилася особливо. У ХV-ХVІ стст. В германських університетах при заступництві імператорів широко розповсюджувалася спеціальна юридична література по римському праву. Що сприяло його глибокому впливу на германську правову систему. У більшості германських земель римські норми стали фактично основним джерелом цивільного права.

Англійське право на відміну від континентальної Європи не випробувало діючого впливу римського права. До норманського завоювання його джерелами були звичайне право англосаксів і королівське законодавство. Для Англії характерна більш рання поява королівських правових збірників (Правда Етельберга, Іне, Альфреда, Закони Кнута). З появою регулярних королівських судів (XII ст.) норми звичайного права почали уніфікуватися у масштабах королівства, з'явилося так зване "загальне право". Воно формувалося на основі довільного трактування правових звичаїв королівськими суддями, які знаходили рішення судових спорів у королівських указах і у власному розумінні справедливості. В результаті у XIII ст. з'явився правовий збірник - "Реєстр указів", який постійно поповнювався рішеннями з практики судів, що підтверджувалося протоколами їх засідань.

Суттєвий вклад у розвиток англійського права внесла законодавча практика парламенту. Закони мали обов'язкову дію для королівських судів.

З XIV ст. у зв'язку з збільшеним потоком апеляційних скарг до королівської влади, що було викликане розвитком торговельно-грошових відносин, які не знаходили діючої правової регуляції у системі "загального права", почали виникати "суди справедливості". Тобто справи із-за їхньої багаточисленності передавалися королівському канцлеру, який був не залежним від системи загальних судів і керувалася особистим розумінням звичайних прав людини і частково римським правом. В результаті римське право, не входячи у загальне англійське право у якості складового елементу, зробило визначний вплив на англійську правосвідомість, у якості при оформленні приватновласницьких правових інститутів.

IIпитання.

У якості джерел ранньофеодального права найбільш характерне використання так званих "варварських правд", які містили у собі запис правових звичаїв і судових прецедентів германських племен. Історико-правовій науці відомі:

• Салічна правда, яку датують V- початок VI ст. і відносять до правліня франкського короля Хлодвіга;

• Ріпуарська правда - правовий збірник франкського племені, яке проживає у середній течії Рейну (VI ст.);

• Вестготська правда, яка представляє собою тлумачення правових звичаїв королем вестготів Еріхом (466-489 стст.), в першій редакції появилася у VI-VII стст.;

• Бургундська правда, яка символізує правове закріплення панування бургундів над гало-римським населенням у VII ст.;

• Алеманська правда (VIII ст.), яка повністю відображає процес юридичного визначення кордонів майбутніх феодальних князівств Німеччини;

• Саксонська правда (VIII ст.), яка регулює майнові і сімейні відносини, яка визначає покарання за деякі види кримінальних злочинів;

• Баварська і Тюрингська правди (VIII ст.), які виникли у результаті синтезу правового звичаю і правотворчості королівських чиновників, духовних осіб.

Записи норм звичайного права і надання їм юридичної сили закону робили англійські королі. Пам'ятниками права ранньофеодальної Англії являються:

• відсутність системи фіксації, казуїстична форма запису;

• неповнота і фрагментарність відображення правових відносин;

• досконалість опису процедури і ритуальних дій судового процесу;

• залежність визначення правоздатності суб'єкта від родоплеменної приналежності,