Визначення припусків на механічну обробку та операційних розмірів деталі

Страницы работы

15 страниц (Word-файл)

Содержание работы

4. Визначення припусків на механічну обробку та операційних розмірів деталі

4.1 Загальні положення визначення припусків на механічну обробку

Визначення оптимальних припусків на обробку тісно зв’язано з встановленням граничних проміжних та початкових розмірів заготовки. Ці розміри необхідні  для конструювання штампів, прес – форм, моделей, пристосувань, спеціальних ріжучих і вимірювальних інструментів, а також для наладки металорізальних верстатів та іншого технологічного обладнання. На основі оптимальних припусків можливо обґрунтовано визначити масу початкових заготовок, режим різання, а також норми часу на виконання операції механічної обробки. У машинобудуванні застосовують дослідно – статичний та розрахунково – аналітичний методи встановлення припусків на обробку.

4.2 Визначення припусків розрахунково – аналітичним методом

Застосування розрахунково – аналітичного методу визначення припусків знижує вихід металу в стружку порівняно з табличними значеннями. Створює єдину систему визначення припусків на обробку, сприяє підвищенню технологічної культури виробництва.

Для розрахунку припусків обираємо три найбільш точні поверхні: зовнішню циліндричну Æ , Æ та лінійну – 514 h13(-1.1). Ці поверхні були обрані по технологічним розумінням і обґрунтовуються тим що вони є найбільш відповідальні і несуть важливу функціональну роль, тому потребують більш детального та ретельного розрахунку припусків та режимів різання. Зображення поверхонь зображені на рисунку 4.1.

Рисунок 4.1 – Зображення поверхонь для розрахунку припусків

4.2.1 Зовнішня циліндрична поверхня Æ

Технологічний маршрут обробки поверхні складається з наступних операцій: чорнового та чистового обточування, попереднього та чистового шліфування. Обточування та шліфування виконується у центрах. Мінімальний припуск при обробці зовнішніх поверхонь (двосторонній припуск) визначаємо за формулою:

,  де

Rzi-1 – висота нерівностей профілю на попередньому переході;

hi-1 – глибина дефектного поверхневого шару на попередньому переході;

Dåi-1 – сумарне відхилення розташування поверхні на попередньому                        переході;        

ei – похибка встановлення заготовки на даному переході;

Висоту нерівностей профілю та глибину дефектного поверхневого шару обираємо з таблиці для заготовок  при точінні та шліфуванні стор. 188 табл. 25 [3].

Сумарне відхилення розташування поверхні визначаємо за формулою:

, де

Dåк – загальне відхилення вісі від прямолінійності;

,де

- відхилення вісі деталі від прямолінійності, мкм на 1 мм (кривизни).

Середній діаметр, котрий необхідно знати для вибору . Dср. = 65,1 мм.

Кривизну  стержню обираємо по (3), табл. 19, стор. 187.  мкм/мм

 мкм.

- зміщення вісі заготовки у результаті похибки центрування.

, де

Т – допуск на діаметральний розмір бази заготовки, використаної під час центрування. Допуск визначаємо по (3), табл.62 для поковки.

Т = 0,4 + 0,8 = 1,2 мм.

Тоді:  мкм;

              мкм.

Величина залишкового просторового відхилення після чорнового та чистового точіння, попереднього та кінцевого шліфування визначаємо за формулою:

, де

- коефіцієнт уточнювання, визначаємо по (3), табл. 29, стор. 190.

 - для чорнового точіння;

 - для чистового точіння;

 - для попереднього шліфування;

 - для кінцевого шліфування.

Визначаємо величину  для кожного переходу:

 мкм;

  мкм;

     мкм;

     мкм.

Величина  на усіх переходах буде дорівнювати 0, тому що обробка деталі ведеться в центрах і виключає цю похибку.

Далі визначаємо величину допуску по переходах згідно до квалітету точності з довідника 3, стор. 192, табл. 32.

 мкм;

 мкм;

 мкм;

 мкм;

 мкм.

Визначаємо найменший припуск на обробку по переходах з урахуванням отриманих даних:

:

мкм;

 мкм;

        мкм;

    мкм.

Визначаємо номінальний припуск на обробку по переходах виходячи з отриманих значень мінімального припуску:

, де

- допуск розмірів на попередньому переході;

 мкм;

 мкм;

 мкм;

 мкм.

Визначаємо максимальний припуск на обробку по переходах з урахуванням отриманого номінального припуску:

, де

 - допуск розмірів на попередньому переході;

 - допуск розмірів на даному переході;

мкм;

 мкм;

 мкм;

 мкм.

Розраховуємо граничні розміри по технологічним переходам та кінцеві розміри заготовки:

;

 де

 - мінімальний припуск на діаметр;

,  - найменший та найбільший граничний розмір на попередньому переході;

Розміри після кінцевого шліфування:

 мм;

 мм.

Розміри після попереднього шліфування:

 мм;

 мм.

Розміри після чистового точіння:

 мм;

 мм. 

Розміри після чорнового точіння:

 мм;

 мм.   

Розміри заготовки:

мм;

 мм.

Розрахувавши припуски для поверхні  Æ, будуємо графічну схему розташування припусків та зводимо результати у таблицю 4.1.

Рисунок 4.1 – Графічна схема розташування припусків для  Æ

4.2.2 Зовнішня циліндрична поверхня Æ

Технологічний маршрут обробки поверхні складається з наступних операцій: чорнового та чистового обточування, попереднього та чистового шліфування. Обточування та шліфування виконується у центрах. Мінімальний припуск при обробці зовнішніх поверхонь (двосторонній припуск) визначаємо за формулою:

,  де

Rzi-1 – висота нерівностей профілю на попередньому переході;

hi-1 – глибина дефектного поверхневого шару на попередньому переході;

Dåi-1 – сумарне відхилення розташування поверхні на попередньому                        переході;        

ei – похибка встановлення заготовки на даному переході;

Висоту нерівностей профілю та глибину дефектного поверхневого шару обираємо з таблиці для заготовок  при точінні та шліфуванні стор. 188 табл. 25 [3].

Сумарне відхилення розташування поверхні визначаємо за формулою:

, де

Dåк – загальне відхилення вісі від прямолінійності;

,де

- відхилення вісі деталі від прямолінійності, мкм на 1 мм (кривизни).

Похожие материалы

Информация о работе