Розробка технології виробництва емалі МЧ-123 сірого кольору, страница 3

Алкідно-стирольні емалі володіють хорошою адгезією до металів та дерева, утворюють плівки з блиском та значно переважають алкідні за швидкістю висихання, твердістю та вологостійкістю (наприклад, емаль МС-17). Покриття, отримані цими емалями, стійкі до дії нафтопродуктів, слабих лугів та сольових розчинів; температуростійкість емалей до 80°С. Однак, вони більш підвладні старінню, особливо в атмосферних умовах, та схильні до пожовтіння.

Для фарбування баків та радіаторів застосовують  емаль ФА-5104, котру одержують  на основі алкідної та фенолової смол. Тобто найбільше застосування знайшли модифіковані фенолові смоли, тому що, зокрема, фенолові  - дуже крихкі.

На відміну від алкідних смол, перетворюваних після додавання органічних розчинників  в товарні і напівфабрикатні лаки, карбамідо- і меламіноформальдегідні смоли  у вигляді розчинів не є самостійними плівкотвірними речовинами  у виробництві лакофарбних матеріалів. Після бутанолізації продуктів поліконденсації карбаміду або меламіну з формальдегідом одержувані смоли отримують сумісність з іншими смолами, маслами і пластифікаторами і розчинність в органічних вуглеводнях, але утворюють крихкі плівки з недостатньою адгезією до металу.

Меламіноалкідні емалі виготовляють на основі меламінової та алкідної смол. Покриття утворюються за рахунок випаровування розчинників і реакцій твердіння. Після гарячої сушки (100-130°С) покриття з меламіноалкідних емалей мають хороший глянець, високу атмосферостійкість, еластичність і твердість, стійкість до зміни температур у межах від -40°С до  +60°С, високу стійкість до дії води, палив і масел.

Алкідно-карбамідні лакофарбні матеріали відрізняються від ряду інших матеріалів більшою твердістю покриттів, хорошим блиском і гарним зовнішнім виглядом. Ці властивості вони отримують тільки після сушіння при високій температурі (100-140 °С). Адгезія алкідно-карбамідних матеріалів нижче ніж у алкідних, тому як правило їх наносять на металеві поверхні, які заздалегідь заґрунтовані. Наприклад, покриття, на основі бутилфенолоформальдегідних смол, у порівнянні з алкідними,  мають більшу волого - та атмосферостійкість, механічну міцність і хорошу адгезію до металу. Здебільшого, фенолоформальдегідні матеріали використовують як грунтівки. З додаванням сикативу вони висихають при кімнатній температурі, а при нагріванні значно швидше ніж алкідні та масляно-лакові матеріали.  Наприклад, грунтівку ФЛ-03ж  жовтого кольору використовують для фарбування чорних та кольорових металів. Головним недоліком цих матеріалів є те, що вони утворюють покриття темного кольору та дуже крихкі. Для отримання більш еластичних покриттів модифікують стовідсоткові фенолоформальдегідні смоли.

Високу атмосферостійкість мають також кремнійорганічні покриття. Вони на відміну від епоксидних матеріалів не схильні до пожовтіння та добре зберігають глянець. При переході від знижених температур до підвищених відбувається різке посилення корозійної агресивності атмосфери. Це обумовлюється переходом плівки вологи на поверхні металу з твердого полягання в рідке. Максимальна швидкість корозії металу спостерігається при 12-15° С. Кремнійорганічні покриття стійкі до високих температур, тому їх здебільшого використовують при фарбуванні деталей машин, які піддаються нагріванню. Наприклад, емаль КО-811 красного, чорного та зеленого кольору використовують для захисту деталей та виробів, які нагріваються до 400 °С. У зимово – осінній період при дії  солі процес корозії прискорюється. Для захисту використовують покриття з емалі КО-168 (суспезія пігментів та наповнювачів у модифікованому кремнійорганічному лаці), емалі КО-174 (суспензія неорганічних пігментів та наповнювачів у рочині кремнійорганічного лаку, модифікованого полібутилметакрилатом БМК-5), емалі КО-198 (суспензія інгібіруючого пігменту в поліорганосилоксановому лаці) [2].