Електронні апарати як об'єкт виробництва, страница 4

В 1600 р. В. Гільберт опублікував результати своїх 18-річних спостережень, чим поклав початок уявленню про експеримент як основу дослідження. Це сталося за 11 років до появи відомого "Нового органона" Ф. Бекона, якого вважають засновником сучасного індуктивного методу в науці.

Це був час, коли в містах Європи спалювали "відьм", а в університетах панувала наука Аристотеля та йшли диспути про те, скільки креслень може розташуватися на кінці голки.

Йшли роки О. Геріке, винахідник електричної машини, П. Мушенброк, створювач Лейденської банки, Б. Франклін, автор першої теорії статичної електрики, дослідник блискавки як електричного розряду та винахідник громовідводу М.В.Ломоносов, автор праці "Теорія електрики, яка математично виведена автором М. В. Ломоносовим", Л. Гальвані» першовідкривач "живої електрики", А. Вольта - вицахідник вольтового стовпа, першого джерела тривалого постійного струму та їх багато менш відомі соратники розвинули науку про електрику та магнетизм до перших експериментів зі електрозв'язку. На це пішло близько 200 років.

Великий внесок у розвиток науки про електрику зробив російський вчений, академік В.В.Петров, який побудував першу найбільшу батарею - з 2000 пар елементів та відкрив вольтову дугу.

Перші опити з електрозв'язку за допомогою статичної електрики деякі історики відносять до 1795 р., коли іспанський дослідник Ф.Сальва побудував лінію зв'язку в 50 км із великої кількості дротів, які заряджалися та розряджалися в залежності від літери, що передавалася. До цьго і ще багато років по тому в Європі існував тільки оптичний механічний телеграф.

І.П. Кулібін, видатний російський винахідник, у 1794 р. удосконалив механізм оптичного телеграфу, У 1839 р. - відкрито найдовшу в світі телеграфну лінію між Петербургом та Варшавою (1200 км).

Через кілька років той самий Ф. Сальва (1802 р.) та німецький вчений С.Т.Земмеринг (1809 р.) запропонували передавати літери по дротах на основі хімічного впливу струму на рідину. "Приймальний пристрій" С. Т. Земмеринга вміщував 35 колб з водою та відповідну кількість дротів. Пізніше кількість дротів - зменшено до 8.

В 1820 р. датський вчений Г.Х. Ерстед відкрив вплив електричного струму на магнітну стрілку. Цього ж року А. Ампер запропонував створити телеграфну систему з кількістю стрілок, які дорівнювали кількості дротів.

Перша система телеграфування дротами, яка мала практичне втілення, запропонована в Росії П.Л. Шиллінгом в 1828 р. Він використовував код: різні літери передавали імпульсами струму дротами, приймання здійснювалось комбінаціями відхилень магнітних стрілок в різні боки в залежності від полярності струму. Він використовував тільки вісім дротів (а пізніше навіть 2). П.Л. Шиллінг був знайомий з О.С. Пушкіним і на думку деяких дослідників саме під впливом цих робіт були записані відомі вірші, що починаються словами: " О сколько нам открьггий чудных готовит просвещенья дух...".

Але справжню революцію в справі електрозв'язку дротами зробили російський вчений Б.С. Якобі та американець С. Морзе (зовсім не інженер за фахом, а відомий у свій час художник), які створили незалежно один від одного телеграф. С. Морзе винайшов відомий і зараз код- "азбуку Морзе" та застосував ключ для замикання струму при передачі. В приймачі був застосований електромагніт, він притискав перо до стрічки, що рухалась від пружного механізму. В 1835 р. Морзе був у Росії, і, за'словами свідків, "засмутився", коли побачив подібність російських апаратів та свого винаходу.

Перша в Америці діюча лінія зв'язку - Вашингтон-Балтимор (63 км) була збудована у 1844 р. Лінія для зв'язку Петербурга з Царським селом довжиною в 25 км почала діяти в 1843 р.

В 1850 р. Б.С. Якобі створив перший літеродрукувальний апарат, який був у 1855 р. вдосконалений американським винахідником Д. Юзом. В ньому комбінації імпульсів струму ("кодові комбінації") керували обертанням типового колеса, на зовнішньому краї якого були розташовані літери, які друкували текст телеграми на підведеній до них паперовій стрічці.