Сільськогосподарське виробництво у селянському господарстві Харківської губернії, страница 6

Наступне питання – який же комплекс джерел вибрати? Ряд даних земської статистики виключається однозначно, оскільки він найкоротший. Стосовно даних ЦСК та Міністерства землеробства однозначних переваг немає. Кожен із цих комплексів даних мав свої переваги та недоліки. Так, дані ЦСК вирізнялись повнотою та постійністю збору, але первинні дані збирались за допомогою волосних правлінь, які не завжди сумлінно виконували цю роботу; крім того, побоюючись, як би високі врожаї не призвели до високого оподаткування, населення давало занижені цифри. Натомість дані Міністерства землеробства збирались через мережу добровільних кореспондентів, які нерівномірно були розподілені по території, і кількість яких була невеликою, порівняно з кореспондентами ЦСК. Ми віддали перевагу даним ЦСК, як найбільш повним та докладним. При цьому, слід усе ж таки враховувати, що дані ЦСК дають трохи зменшений показник врожайності. Про це свідчить наступний факт: в 1893 р. ЦСК по кожній селянській общині через волосних старшин і сільських старост зібрав відомості про врожаї зернових культур „що зустрічаються звичайно, або найчастіше” за показаннями селян-старожилів. Так, виявилось, що за даними ЦСК врожайність ярової пшениці становила пересічно за 1883-1893 рр. 25,5 пуд. на дес.; за показаннями селян старожилів, найчастіший врожай цієї культури складав 42,7 пуд. на дес. [69, № 3, с. 13]. Тобто, якщо показник ЦСК прийняти за 100 %, то цифра показань селян старожилів на 67,5 % більше. По озимому житу різниця становила 33,3 %, по ячменю – 63,9 %, по вівсу 21,5 %, по озимій пшениці – 33,0 %.  

Таблиця 103 відображає динаміку врожайності п’яти зернових культур в 1883-1915 рр. Наявність сильної дисперсії перемінних значно ускладнює визначення довгострокових тенденцій, тому в третьому стовпці таблиці наведені дані, вирівняні методом найменших квадратів (x=25,53+0,79*t). В цілому за 32 пореформених роки, врожайність основних зернових культур збільшилась майже у два рази (щорічне зростання на 0,79 пуд./дес.), що свідчить про значний прогрес селянського землеробства. Серед п’яти головних зернових культур найбільшу врожайність мала озима пшениця (50,0 пуд./дес.), найменшу – яра пшениця (32,5 пуд./дес.). Середня врожайність основних зернових культур в 1883-1915 рр. становила 38,9 пуд./дес. (табл. 104). По абсолютному показнику врожайності найкращим виявився 1913 р., коли врожайність досягла 61,4 пуд./дес., найгіршим -  1886 р., коли показник склав 18,3 пуд./дес. (різниця між найбільшим та найменшим показником більш ніж троєкратна). Якщо порівнювати фактичний врожай з очікуваним, то найбільше „недобрали” селяни в 1906 – 15,4 пуд. (або      34,6 %) з кожної десятини. А найкращим виявися 1887 р., давши зверху очікуваного 19,9 пуд. (або 67,5 %) на десятину посівів (табл. 103). Таким чином, врожайність основних зернових культур у селянському господарстві сильно коливалась у різні роки.

При аналізі автокореляцій залишків після видалення тренда з ряду даних про врожайність у 1883-1915 рр. (графік 101) помітні невеликі сплески, особливо на лазі 3. Можливо, має місце сезонна хвиля. Для перевірки наявності сезонної хвилі проаналізуємо залишки за допомогою спектрального аналізу Фур’є. На графіку спектральної щільності помітні сплески з періодом 3,5 та 8 років (графік 105). Це означає наявність у розмірах врожайності в різні роки 3-4 річної хвилі.

В різних повітах Харківської губернії врожайність не була однаковою. Як видно з таблиці 106, середній врожай в 1883-1915 рр. по повітах губернії коливався від 26,7 пуд/дес. у Старобільському до 65,3 пуд/дес. в Сумському (різниця в 2,5 рази). В усіх повітах коливання врожаю було досить сильним: стандартне відхилення в середньому по губернії становило 12,7 пуд/дес., коефіцієнт варіації –   32,1 %. По абсолютному показнику найбільше коливався врожай у Харківському (Std. dev. – 17,7), найменше – у Старобільському (Std. dev. – 10,7). Але коефіцієнт варіації зростає від північно-західних повітів до південно-східних (24,5 % в Сумському; 40,1 % у Старобільському повіті). Це означає, що амплітуда коливань була більшою в південно-східних повітах внаслідок більшої залежності від природно-кліматичних умов.