Соціально-економічні показники України. Основні проблеми соціальної економіки України і шляхи вирішення, страница 2

Темпи росту валового внутрішнього продукту України протягом останніх чотирьох років збільшуються. По даному показнику Україна займає ведучі позиції серед країн СНД [3].

Головними причинами економічного росту стало розширення внутрішнього ринку і збереження позицій вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках, які обумовлені поглибленням структурних реформ у ключових секторах економіки. Якщо в 2000 році збільшення ВВП здійснювалося при значному рівні інфляції (ВВП за рік збільшився на 5,9 %, а інфляція - майже на 26 %), то в 2001 - 2002 р. економічне зростання відбувається при істотному скороченні росту споживчих цін (інфляція складала лише 3,9 % у 2001 р.).

Збільшення ВВП у всіх основних галузях відбувається одночасно з позитивними якісними змінами. Поліпшується структура економіки. Темпи

зростання в оборонній промисловості значно перевищують темпи її росту в будівництві, торгівлі, транспорті й Ін. галузях національної економіки, що створює сприятливі умови для промислове - інноваційного розвитку країни.

Скорочується частина збиткових підприємств, рівень бартеризації розрахунків, збільшується інноваційна активність суб'єктів господарювання.

Стан продуктивності праці в Україні характеризується тим, що за незначним виключенням в окремих галузях вона неухильно знижується.

В умовах формування соціальної ринкової економіки держава зобов'язана створити таку соціальну інфраструктуру, яка надасть можливість задовольняти матеріальні і духовні потреби населення, створити гідні людини умови її життєдіяльності. Тому особливий інтерес представляють дані, що показують розмір бюджетного фінансування соціальної сфери (табл. 3).

Таблиця З

Структура витрат державного бюджету України ]об напрямкам^2001 рік

табт

Продовження табл. З

Як видно з табл. З, найбільша частина витрат (55,2 %), припадає на грошові компенсації, пенсії, регресні виплати, соціальне страхування, адресну допомогу і так далі. Наступна по величині частина витрат державного бюджету припадає на систему освіти (19,95 %) і кошти на реалізацію програм соціального захисту вразливих шарів населення (7,8 %). Аналіз структури витрат на соціальні потреби державного бюджету дозволяє характеризувати соціальну політику держави як пасивну, спрямовану на згладжування негативних наслідків, що виникають у соціальній сфері.