Маніпуляції у сучасному англомовному політичному дискурсі, страница 5

Люди завжди чогось очікують від мови своїх співбесідників, що позначається на схваленні або відхиленні точок зору, що навіюються. Мовна поведінка, що порушує нормативні очікування гідних видів поведінки, може зменшити ефективність дії (якщо несподіванка є неприємною для реципієнта) або різко збільшити її – коли для адресата несподівано відбувається щось приємніше, ніж очікується в нормі.

Дотримання певної ідеології примушує адресанта:

–   із самого початку вказати конкретний мотив виступу;

– уникати прояву особистісних мотивів і намірів, підкреслюючи соціальну значущість і відповідальність, – мотив «я представляю інтереси всього суспільства в цілому» ;

– «як і на полі бою, політичний дискурс націлений на знищення  супротивника – озброєння (тобто думок і аргументів) і осіб (дискредитація особи опонента) /висміювання супротивника» [Демьянков; 43].

У    політичному    дискурсі спостерігається   зіткнення  двох  тенденцій  –    понятійної точності і смислової невизначеності. Номінативна точність політичної комунікації як властивість професійного мовлення пригнічується його  смисловою невизначеністю, обумовленою рядом семантичних і прагматичні чинників.

Семантичні чинники включають:

1) вживання слів широкої семантики, які унаслідок своєї референтної невизначеності, допускають безліч інтерпретацій;

2) складність значення, обумовлену складністю самого денотата, де трудність розуміння виникає з складності позамовної дійсності;

3) розмитість семантичних меж у словах градуальної семантики, наприклад;

4) залежність вибору номінації від політичної позиції мовця [Шейгал; 67-70].

Отже, до ознак політичного дискурсу належить наявність масового адресата, домінуюча роль чинника емоційності і фатичного спілкування, а також динамічність мови політики, її опосередкування засобами масової інформації.

Всі перелічені ознаки свідчать про маніпулятивний характер політичного дискурсу.

Інтерпретуючи політичний дискурс в його цілісності, не можна обмежуватися чисто мовними моментами, інакше сутність і мета політичного дискурсу залишаться непоміченими. Розуміння політичного дискурсу припускає знання фону, очікувань автора і аудиторії, прихованих мотивів, сюжетних схем і улюблених логічних переходів конкретної епохи.

1.2. Комунікативні засоби маніпулювання

Під маніпуляцією, згідно із думкою Стерніна, розуміємо «вплив на людину з метою спонукання її до певної дії (повідомлення інформації, скоєння вчинку, зміни своєї поведінки) несвідомо або всупереч її власному бажанню, думці, наміру» [Стернін, 2001; 72]. Серед характеристик маніпуляції варто виділити:

·  не усвідомлення об'єктом маніпуляції здійснюваної над ним дії;

·  дія не тільки на сферу свідомого (розум), але і на сферу несвідомого (інстинкти, емоції), яка не піддається довільному контролю;

·  управління відношенням об'єкту маніпуляції до предметів і явищ навколишнього світу в потрібному для маніпулятора руслі;

·  досягнення маніпулятором своїх таємних, корисливих цілей за рахунок об'єкту маніпуляції;

·  навмисне спотворення фактів навколишньої дійсності (дезінформація, відбір інформації та ін.), створення ілюзій, міфів і подібне [].

Важлива деталь даного лінгвістичного дослідження полягає у тому, що маніпуляція розглядається крізь призму мови, коли скриті можливості мови використовуються адресантом для нав’язування адресату певних уявлень про дійсність, визивання необхідної для адресанта емоційної реакції.

«За маніпуляції відбувається особливе мовленнєве формулювання, що використовує можливості мови для прихованого (латентного), неусвідомлюваного реципієнтом як такого впливу». [Чернявская В.Е., 2002; С 46.].

Таким чином, використання для цілей маніпуляції особливостей будови та функціонування мови і є мовленнєвим маніпулюванням. Р. М. Блакар в своїй статті «Мова як інструмент соціальної влади» помічає, що «вибір слів і виразів є надзвичайно важливим інструментом влади для структуризації тієї “дійсності”, про яку йде мова» [Блакар 1987, 103].