Оперативно-виробниче планування на підприємстві. Основи управління приладобудівним підприємством. Автоматизація управління підіриємством (Глави 17-19 навчального посібника "Організація, планування та управління на приладобудівних підприємствах), страница 17

Командно-адміністративна система сформувала тип керівника, який відповідав лише за отримуваний зверху план і виконував його за будь-яку Ціну, хоч сам практично не брав участі в його розробці. Під цей план підприємство отримувало фонди та необхідні ресурси. Не було тур­бот у керівника і відносно постачальників сировини та споживачів гото­вої продукції: відповіді були дані ще до початку планового періоду на всі питання виробничо-збутового характеру /рис. 16.3/.

Рис. 18.3. Питання виробник-збутового характеру

Будь-яка ініціатива, що не стосувалася планових завдань, не зао­хочувалася. Система такого роду не мала потреби в тих, хто міг само­стійно аналізувати ситуацію, приймати рішення, домовлятися з контраген­тами, визначати альтернативні варіанти розв'язання тієї чи іншої задачі.

При переході до ринкових відносин колишній підхід до управління зазнає суттєвих  змін. За умов повного госпрозрахунку та самофінансу­вання через зменшення ступеня залежності підприємств від вищестоящих організацій /лише по лінії держзамовлень і економічних нормативів/ та лібералізацію горизонтальних зв'язків суттєво зросла і самостійність керівників, що стала і суттєвим мотивом звернення до практики менеджменту. За соціологічними дослідженнями виявилося, що абсолютна більшість господарських керівників не уявляє собі навіть найпростіших іс­тин підприємництва. Це пояснюється відсутністю потреби у людях справи у попередні роки, оскільки тоді існували лише запити та критерії, що характеризують економічний розвиток країни. Різноманітність форм влас­ності, конкуренція, прискорений розвиток ринкових відносин зробили необхіднім якісне вдосконалення управління.

Для того, щоб перебудова набрала сили, у країні не вистачає інте­лектуальних інвестицій. Доведено, що ефективність економіки лише на третину зумовлена витратами на засоби виробництва. Інша її частина ви­значається інтелектуальним капіталом, який охоплює кваліфікацію керів­ників, рівень їх компетентності, вміння передбачати й оцінювати кон'­юнктуру ринку, вчасно приймати необхідні рішення та їх реально здійс­нювати.

В українській мові немає аналогу слову "менеджер". Найчастіше вживаються поняття "директор", "керівник", "управляючий", що не синоні­мічні поняттю "менеджер". Менеджер - це керівник, зайнятий передусім "добуванням" прибутку. Саме прибуток є головною і основною метою, якій підпорядкована вся його діяльність.

Нові завдання вимагають від спеціалістів нових навичок, особливо таких, що належать до вільної ділової взаємодії. Цим і пояснюється ши­рока кампанія по підготовці такого роду управлінців. Безумовно, необ­хідно готувати менеджерів нині, оскільки через певний час виникне вели­чезна потреба в них, оскільки все більша частина відносин набиратиме комерційного характеру. Менеджери повинні мати широку загальну підго­товку, насамперед з економічних дисциплін, досить добре володіти хоч би однією іноземною мовою, мати високий рівень спілкування з ЕОМ. Природно, що поряд з цими вимогами кожен менеджер повинен мати більш вузьку спеціалізацію, характерну для конкретної сфери бізнесу, де він збирається чи вже працює.

Підготовка менеджера повинна мати послідовний і безперервний характер. Початкова їх підготовка у школах бізнесу або на короткостро­кових курсах чи семінарах є лише першим кроком до оволодіння скарбни­цею знань ділової людини, яка постійно поповнюється.

У цьому зв'язку зазнає змін і сама структура управління, яка бу­дується на основі його функцій. Замість відділу матеріально-технічного постачання і збуту створюються відділ збирання і обробки маркетингової інформації, відділ постачання і комплектації, відділ маркетингового планування та програмування, відділ розподілу і збуту продукції, від­діл контролю за маркетинговою діяльністю, відділ попиту та стимулюван­ня збуту, водночас вводиться і нова посада заступника директора з мар­кетингу, який повинен мати такий рівень підготовки, котрий дозволив би йому знати виробництво і давати рекомендації щодо його вдосконалення а урахуванням потреб ринку. За статусом він є першим заступником ди­ректора, а не головного інженера.