Врегулювання часу відпочинку в законодавстві Франції

Тема доповіді : “Врегулювання часу відпочинку в законодавстві Франції”

Студентка 3-го курсу Ситарук М.М.

Відповідно до ст.1 діючої Конституції України : “Україна є суверенна і незалежна, демократична , соціальна правова держава”. Проводячи критичний аналіз нині діючого законодавства України і шляхів становлення її державності, вражає зір до певної міри наявність інтеграційних процесів в законодавчому закріпленні основних прав та свобод людини, які відслідковуються в законодавстві України та законодавстві деяких зарубіжних країн, зокрема в законодавстві Франції. І це не є дивним, оскільки молода українська державність до певної міри орієнтована на досвід та досягнення прогресивно-правової думки країн Європи.

Отже, на мою думку є доцільним проведення певного дослідження, як з метою вивчення деяких актуальних питань та способів їх врегулювання в законодавстві зарубіжних країн, так і з метою вивчення тих інтеграційних процесів, які зближують законодавство різних країн, основних тенденцій в закріпленні різноманітних суспільних відносин в законодавстві різних держав.

Предметом уваги моєї доповіді є право на відпочинок згідно трудового законодавства Франції.

Перш за все необхідно відмітити те, що на найвищому рівні право громадян Франції на працю та відпочинок закріплене в Конституції Франції 1958 року, але не в безпосередній формі, а в опосередкованій, оскільки ст. 34 Конституції Франції закріплює, що “закони, які приймаються Парламентом, встановлюють правила, які стосуються, зокрема, визначення основних принципів трудового права, профсоюзного права і соціального забезпечення”.

Чим це пояснити? Справа в тому, що Конституція 1958 р. - це лише частина, хоча і найбільш значима, діючого Основного закону, оскільки у відповідності з преамбулою акта 1958 року його складовою частиною є Декларація прав людини і громадянина 1789 року і преамбула Конституції 1946 року, які головним чином проголошують права і свободи громадян. Зокрема, преамбула проголошує, що “Нація гарантує особі і сім’ї необхідні умови для їх розвитку. Вона гарантує всім, зокрема дитині, матері, працівникам похилого віку охорону здоров’я, матеріальне забезпечення, відпочинок, дозвілля.” На реалізацію завкріплених в Конституції 1958 року положень в 1973 році був виданий нині діючий Кодекс законів про працю, який складається із дев’яти книг, кожна з яких регулює важливий самостійний інститут трудового права, зокрема книга друга “Регламентація праці” містить в собі розділ другий, який безпосередньо регламентує питання відпочинку та відпусток.

Якщо звернутись з цього приводу до Конституції України, то слід зауважити, що вона більш детально регламенує правове закріплення права на відпочинок. Зокрема, стаття 45 Конституції України встановлює, що “кожен, хто працює має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів, щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки у вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом”, а саме КЗпП України 1971 року, глава V якого регламентує питання часу відпочинку та прийнятим 15 листопада 1996 року Законом України “Про відпустки” та деякими іншими нормативно-правовими актами.

Отже, розглянемо основні положення з приводу регулювання часу відпочинку Кодексом законів про працю Франції.

Глава I Розділу II присвячена регулюванню щотижневого відпочинку. Зокрема, заслуговують на увагу слідуючі положення:

1. визначення кола осіб, зайнятих в перерахованих далі установах на яких поширюється положення даної глави, а саме : всі промислові і торгівельні підприємства і заклади і їх допоміжні служби, державні і приватні, світські і релігійні, здійснюючі професійно-технічне навчання і ті, які мають благодійний характер, державні установи, міністерства, відомства, працівники вільних професій, профсоюзи та різні асоціації;

2. заборона використання праці одного й того ж працівника більше 6 днів в тиждень;

3. заборона використовувати працю учнів у вихідні дні;

4. тривалість щотижневого безперервного відпочинку не повинна бути меншою 24 годин (для порівняння див. Ст.70 КЗпП України : не менше, як 42 години);

5. щотижневий відпочинок повинен надаватись в неділю (для порівняння див. Ст. 67 КЗпП України);

6. перекликається із ст. 69 КЗпП України положення КЗпП Франції про порядок надання щотижневого відпочинку спеціалістам зайнятим на безперервно діючих підприємствах та безперервних виробництвах (а саме згідно графіку щмінності);

7. принцип заборони роботи у вихідний день обмежується положенням про те, що у випадку невідкладних робіт, негайне виконання яких є необхідним для відведення можливих аварій обладнання, установок, споруд установи, щотижневий відпочинок може бути перенесений для персонала, необхідного для здійснення невідкладних робіт (див. Ст. 71 КЗпП України), але ці положення не поширюються на робітників молодше 18 років та жінок;