Врегулювання часу відпочинку в законодавстві Франції, страница 2

8. передбачається порядок відміни щотижневого відпочинку у вихідні дні та надання замість цього відгула або грошових компенсацій працівникам роздрібної торгівлі (див. Ст. 72 КЗпП України).

З цього приводу слід зауважити, що КЗпП Франції не регулює такий вид часу відпочинку, як відпочинок на протязі робочого дня, який досить детально регламентується ст. 66 КЗпП України, в якій визначається порядок встановлення перерв для відпочинку та харчування працівників, своєрідне виключення в цьому відношенні складає регламентація праці жінок, які мають дітей віком до одного року, яким надається для годування грудної дитини 1 година на протязі робочого часу (див. Ст. 183 КЗпП України).

Глава II встановлює перелік святкових днів, як один з видів часу відпочинку (Ст. 73 КЗпП України). Основні положення цієї глави:

1. заборона залучати до праці в святкові дні робітників або учнів до 18 років і жінок;

2. на безперервних гарячих виробництвах юнаки та повнолітні жінки можуть працювати у всі дні тижня за умови, що їм буде надаватись хоча б один вихідний день в тиждень;

3. працівники мають право на грошову компенсацію за роботу у святкові дні.

Глава III регламентує порядок надання щорічної відпустки, як одного із видів часу відпочинку. Оснорні положення цієї глави:

1. встановлення переліку працівників, які мають право на відпустку (ті ж, що мають право на щотижневий (безперервний) відпочинок);

2. тривалість відпустки : працівник, який представив докази, що напротязі року він фактично працював у наймача в період рівний, у крайньому разі, одному місяцю, в свою чергу у нього виникає право на відпустку, тривалість якого визначається в два з половиною робочих дні за кожний відпрацьований місяць. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 30 робочих днів;

3. тривалість щорічної відпустки може бути збільшена в залежності від віку працівника або стажу роботи, у відповідності з умовами колективного договору або угоди на підприємствах;

4. передбачається право працівника або учня на додаткову відпустку на дітей, які знаходяться на їх утриманні;

5. період надання оплачуваних відпусток визначається колективними договорами. У всіх випадках він повинен включати період з 1 травня по 31 жовтня кожного року; відпустки надаються у відповідності з графіками відпусток;

6. оплачувана відпустка, яка не перевищує 12 робочих днів, повинна бути безперервною;

7. передбачається грошова компенсація за невикористану відпустку.

Глава IV передбачає відпустки жінкам по вагітності та пологам (8 тижнів до і після пологів).

Глава V передбачає неоплачувані відпустки, творчі відпустки та відпустки у зв’язку з навчанням.

Глава VI передбачає відпустки за сімейними обставинами.

У порівняльному аналізі буде доречним відмітити те, що законодавство України більш детально регламентує питання, пов’язані з відпустками в Законі України “Про відпустки”, де чітко розмежовані основні види відпусток в Україні :

1. щорічні відпустки :

n основна;

n додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

n додаткова відпустка за особливий характер праці.

2. додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

3. творча відпустка;

4. соціальні відпустки;

5. відпустки без збереження заробітної плати.

Обумовлено також те, що законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток, а щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік.

Отже, підводячи підсумок проведеного дослідження я хочу ще раз акцентувати увану на тому, що як законодавство Франції, так і законодавство України досить прогресивне в деталізації регулювання права на відпочинок працівників. Однак, засмучує те, що законодавство жодної з цих країн не дає визначення поняття “часу відпочинку”, хоча таке поняття й вироблено наукою трудового права, як час протягом якого працівник вільний            від виконання трудових обов’язків і використовує його на власний розсуд. Аналогічна ситуація із визначенням поняття “відпустки” як безперервного відпочинку працівника на протязі встановленого законом строку (мінімального строку) із збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку. На мою думку, такі дефініції слід закріплювати на законодавчому рівні з метою запобігання зловживань, як з боку власників, так і з боку самих працівників. Таким чином, слід відмітити, що вивчення законодавства зарубіжних країн впорівнянні з діючим законодавством нашої країни є надзвичайно корисним, оскільки це дає можливість вивчити щось нове, закріпити вже відоме і на цій основі дати порівняльний аналіз, сформувати власну оцінку досліджуваних явищ.

Але в той же час не слід забувати про те, що законодавство зарубіжних країн слід вивчати, але не завжди доцільно його використовувати, як модель побудови власного законодавства, оскільки це пов’язано перш за все з особливостями розвитку кожної країни, осбливо в перехідний період, коли кожний хибний крок може зпризвести до різкого роду катаклізмів, зокрема в сфері законодавчого закріплення та реалізації основних прав та свобод людини.  

© Ситарук М.М., 1997 р.