3.3. Зовнішні водопровідні мережі
3.3.1. Класифікація мереж водопостачання
Важливим елементом системи водопостачання є водопровідна мережа, вартість якої становить 50 – 70% загальної вартості всієї системи водопостачання. Водопровідні мережі поділяють на зовнішні і внутрішні.
Зовнішні водопровідні мережі призначені для забезпечення споживачів водою в достатній кількості і під необхідним напором.
По нарису в плані зовнішні мережі поділяють на тупикові (розгалужені), кільцеві (замкнуті) і комбіновані (змішані).
Тупикова мережа являє собою магістральну лінію з відгалуженнями. Вона використовується для водопостачання невеликих населених пунктів, витягнутих у плані, в яких допускаються перерви в постачанні водою. Тупикова мережа досить економічна за будівельною вартістю. Недоліками її є відсутність надійного водопостачання і чутливість до дії гідравлічного удару.
Кільцева мережа складається з магістральних замкнених у плані і розподільних ліній, розміщених всередині кілець. Бувають одно-, дво- і більше кільцеві мережі. Кільцеві мережі влаштовують, коли є потреба безперебійного водопостачання споживачів.
Кільцева мережа порівняно з тупиковою має ряд переваг, зокрема: більша надійність в експлуатації; менша можливість замерзання труб, оскільки вода весь час перебуває в русі; можливість прокладання труб меншого діаметра, оскільки вода до споживача може надходити по кількох лініях; менша чутливість до дії гідравлічного удару; відсутність застою води.
Незалежно від розміщення об’єкта водопостачання, кільцевій мережі у всіх випадках віддають перевагу перед тупиковою.
Комбінована мережа складається з кільцевої і окремих відгалужень. Така мережа застосовується при водопостачанні великих населених пунктів; при цьому від кільцевої мережі прокладають тупикові лінії до окремих споживачів.
Залежно від розміщення напірно-регулювальних споруд і насосних станцій у системі водопостачання розрізняють такі схеми живлення мережі: з одностороннім живленням (з прохідною баштою), з двостороннім живленням (з контр резервуаром), з комбінованим (мішаним) живленням.
Мережу з одностороннім живленням маємо в тому разі, якщо водопровідна башта розміщена на початку водопровідної мережі, при цьому насосна станція подає воду у водопровідну башту, а звідти вона надходить у мережу.
При двосторонньому живленні вода подається в мережу як насосами, так і з водонапірної башти. При такій системі водонапірна башта розміщена в кінці мережі. При мінімальному водоспоживанні частина води, яка подається насосами, транзитом іде через усю мережу і надходить у водонапірну башту.
При комбінованому живленні частина мережі живиться за схемою з прохідною баштою, а частина – за схемою з контр резервуаром. Водонапірна башта розміщена всередині мережі.
Вибір тієї або іншої схеми живлення мережі залежить від рельєфу місцевості. Щоб правильно визначити схему живлення мережі , необхідно вибрати місця для розміщення джерела водопостачання і водонапірної башти, а також протрасувати магістральні лінії. Трасування мережі залежить від її призначення, конфігурації об’єкта водопостачання, розташування на території окремих споживачів, наявності перешкод (природних і штучних) для прокладання труб.
3.3.2. Подача води в мережу
Для того щоб вода, яка забирається із зовнішньої водопровідної мережі, могла виливатись з кранів, розташованих на різних висотах (поверхах), у мережі має бути відповідний тиск (напір). Цей напір можна заміряти п’єзометром. Якщо в будь-якій точці водопровідної мережі поставити п’єзометр, то вода в ньому підніметься на деяку висоту над поверхнею землі, що називається вільним напором. Величина вільного напору - це різниця між п’єзометричною позначкою в даній точці і позначкою землі.
Необхідний мінімальний вільний напір у зовнішній водопровідній мережі об’єкта водопостачання при господарсько-питному водопостачанні визначають за даними стандартів залежно від кількості поверхів забудови: при одноповерхові забудові – 10 м, при більшій кількості поверхів на кожен поверх додають 4 м.
Для промислових підприємств величина вільного напору залежить від вимог виробництва і береться за технологічними характеристиками обладнання. У протипожежних водопроводах необхідний мінімальний напір залежить від способу гасіння пожежі.
Забезпечення у водопровідних мережах необхідних вільних напорів здійснюється за допомогою насосів, водонапірних башт, а також підземних резервуарів при самопливному надходженню води до місця споживання.
Водопровідні насосні станції обладнують, як правило, відцентровими насосами, які мають переваги над насосами інших типів: прості за будовою, надійні в експлуатації, забезпечують рівномірну подачу рідини і можуть безпосередньо з’єднуватись з електродвигуном.
Для підйому води із свердловин застосовують водопіднімальні установки з відцентровим насосом. Промисловість випускає такі установки за різними марками, наприклад: ЭЦВ-6-10-80, продуктивністю 10 м3/год і напором 80 метрів; ЭЦВ – 8 -25 – 100 продуктивністю – 25м3/год і напором – 100 метрів.
Насосна станція, що живить водопровідну мережу, має подавати за добу повну добову витрату води. При подачі води насосами певної продуктивності в окремі години доби кількість поданої води не дорівнює кількості витраченої із мережі.
Для регулювання витрат води, підтримання напорів у мережі і підвищення надійності роботи системи водопостачання в цілому застосовують напірно-регулювальні резервуари, які обладнують на водонапірних баштах або природних підвищеннях. У години доби, коли подача води насосами перевищує її споживання, надлишок води надходить у напірно-регулювальний резервуар, а в години, коли споживання перевищує подачу, недостатня кількість її надходить у мережу з водонапірної башти.
Отже, напірно-регулювальний резервуар компенсує незбіжність режимів подачі і споживання води в окремі години доби, акумулюючи надлишок води, яка подається, в одні години і поповнюючи нестачу її в інші.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.