Водонапірна башта включає в себе такі конструктивні елементи: бак, ствол (підтримуючу конструкцію), шатро, підвальне приміщення і систему трубопроводів. Водонапірні башти обладнують також датчиками рівнів, апаратурою для сигналізації і приладами, які автоматизують роботу насосної станції в залежності від наповнення баку. Для сільської місцевості промисловістю поставляються металеві без шатрові водонапірні башти з баками місткістю 15, 25 і 50 м3 і висотою ствола 8 і 10 метрів.
Водонапірну башту, як правило, будують на підвищеній ділянці мережі водопостачання, щоб зменшити висоту башти, а тим самим і вартість будівництва.
У сільськогосподарському водопостачанні інколи замість водонапірних башт використовують гідропневматичні установки, які можна розташовувати на будь- якій висоті (рис.3.5.).
Рис.3.5. Схема гідропневматичної установки: 1 – водозабірна свердловина; 2- заглиблений електронасос; 3- будинок насосної станції; 4- повітряно-водяний бак; 5- реле тиску; 6 – шафа електроживлення і керування; 7 – напірний трубопровід.
При водорозборі з мережі, меншому від продуктивності насоса, вода заповнює повітряно- водяний бак, стискуючи в ньому повітря і підвищуючи тиск. Коли тиск у баку досягає верхньої межі, на яку відрегульовано реле тиску, відбувається розрив електричного кола і вимкнення електронасоса. Далі вода надходить у водопровідну мережу під дією тиску повітря всередині бака. З випорожненням бака тиск повітря в ньому падає, і коли він досягає нижньої межі, на яку відрегульовано реле тиску, останнє вмикає електронасос, який знову подає воду в бак, поповнюючи витрачений запас води.
Промисловістю виробляються типові уніфіковані гідропневматичні установки продуктивністю від 1 до 150 м3/год.
Компактність установок дає змогу монтувати їх у невеликих заглублених будівлях насосних станцій над водозабірними свердловинами або в будівлях насосних станцій 2-го підняття без значних будівельних витрат.
Для збереження господарських, протипожежних, технологічних і аварійних запасів води в мережі водопостачання будують резервуари.
Залежно від клімату, ґрунтів і призначення резервуари будують на поверхні землі або частково заглиблюють у землю і вийнятим грунтом обсипають їх зверху, щоб зберегти воду від промерзання і прогрівання.
Резервуари, які розміщують на досить підвищених дільницях місцевості, можуть використовуватися як напірні споруди, аналогічні за своїм призначенням водонапірним баштам. Тому, якщо є відповідні топографічні умови, замість водонапірних башт будують напірні регулювальні резервуари.
У сучасних системах водопостачання підземні резервуари будують з монолітного або збірного залізобетону круглої або прямокутної форми в плані. Щоб забезпечити надійність водопостачання на водопроводах треба мати не менше двох резервуарів. Це дає змогу виключати для промивання і обслуговування окремі резервуари.
3.3.3. Конструкція зовнішніх водопроводів
Для будови зовнішніх водопровідних мереж застосовують труби чавунні, сталеві, азбоцементні, залізобетонні і пластмасові.
Матеріал та клас міцності труб вибирають з міркувань розрахунку статичного тиску води з урахуванням агресивності ґрунту та умов роботи водопроводу.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.