Геодезичні зйомки на місцевості. Поняття про геодезичні мережі, страница 2

Наземна фототеодолітна зйомка виконується фототеодолітом (фотокамерою, з'єднаною з теодолітом). Ділянку місцевості фотографують з двох точок лінії, закріпленої на місцевості (базису). Координати кінців базису визначають геодизичними методами. В процесі фототеодолітної зйомки отримують два знімки однієї і тієї ж ділянки, що складає стереопару. Шляхом обробки стереопари на спеціальних фотограмметричних приладах отримують топографічні плани ділянки. Наземна фотодеодолітна  зйомка застосовується, як правило, у високогірній та гірській , переважно відкритій, місцевості зі складними формами рельєфу і в рівнинній  місцевості під час дорожніх, геологічних та інших вишукувань. Широке розповсюдження даний вид зйомки отримав при складанні маркшейдерських планів кар'єрів ,при архітектурних обмірах та контролю точності монтажу будівельних конструкцій.

Аерофотозйомка проводиться спеціальними аерофотоапаратами, які встановлюються на літаках або вертольотах. На місцевості виконують геодезичні вимірювання для визначення координат і висот незначної кількості опорних точок. Обробка аерофотозйомки виконується на спеціальних фотограмметричних приладах.

Фотограмметричні методи є в наш час основними і найперспективнішими, тому що вони потребують мінімальних витрат на польові роботи і є найпродуктивнішими. Крім того, під час обробки на фотограмметричних приладах одночасно отримують дані для побудови цифрових моделей місцевості. Наземна фототеодолітна зйомка та аерофотозйомка детально вивчаються у курсі "Фотограмметрія та дистанційне зондування".

В останні роки з метою картографування використовуються знімки, отримані з штучних супутників Землі. Таку зйомку можна назвати космічною зйомкою. За матеріалами космічної зйомки вже складаються карти в достатньо великому масштабі 1:50000. Такою зйомкою сьогодні покрито приблизно 60% Землі.

2.Поняття про геодезичні мережі

Поняття про геодезичні мережі для топографічної зйомки тієї чи іншої території необхідно створити на ній мережу геодезичних пунктів з відомими координатами і висотами. Такі пункти називаються опорними. Сукупність опорних пунктів, рівномірно розміщених по території країни з визначеними координатами і висотами, складає державну геодезичну мережу (ДГМ).

Державна геодезична мережа поділяється на планову і висотну.

Планова геодезична мережа складається із системи пунктів, для яких точно визначені планові координати х і у, а абсолютні висоти визначаються менш точно або взагалі не визначаються. Висотна геодезична мережа складається  із системи пунктів, для яких  точно визначені висоти Н, планові координати  визначаються менш точно, або взагалі не визначаються.

Основу планової державної мережі складали ряди трикутників тріангуляції 1 класу. Вони переважно прокладалися за напрямками меридіанів і паралелей, утворюючи замкнені полігони.

Ряди розміщувалися в середньому через 200 км. Периметри полігонів  800-1000 км. Типовою фігурою, з якої побудовані ряди тріангуляції 1 класу є трикутник, близький до рівностороннього, з довжинами сторін  20-25 км.

В перетинах рядів тріангуляції вимірювались базисні сторони. На обох кінцях базисних сторін (у вершинах полігонів) з астрономічних  спостережень визначали широти і довготи пунктів, а також астрономічний азимут базисної сторони. Такі пункти називаються пунктами Лапласа.

В окремих районах, якщо це доцільно, замість полігонів, творених ланками, іноді будувалась  суцільна мережа тріангуляції 1 класу. Базисні сторони і пункти Лапласа розміщувались в цьому випадку не рідше, ніж через 10 сторін.

Всередині полігонів 1 класу будували суцільну мережу тріангуляції 2 класу. Вона була основною мережею, що служила для розвитку подальшого згущення геодезичних мереж і геодезичної основи усіх топографічних зйомок. Трикутники мережі 2 класу мали довжини сторін  - 7-12 км. Базисні сторони і пункти Лапласа в тріангуляції 2 класу розміщувалися рівномірно, не рідше, ніж через 25 трикутників, причому одна з базисних сторін - приблизно всередині полігону 1 класу.

Тріангуляція 3 і 4 класів була подальшим згущенням державної геодезичної мережі. Пункти визначали відносно пунктів вищих класів. В окремих випадках, при відсутності мереж 1 і 2 класів допускалося створення самостійних мереж 3 і 4 класів на площі не більшій 3000 км2. В таких мережах вимірювалось не менше двох базисних сторін, розміщених одна від одної не рідше ніж через 20-25 трикутників. Для орієнтування таких мереж визначалися астрономічні азимути.