Умови безпеки по обладнанню майданчика для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт, страница 18

Вибух - це миттєве згоряння речовини з виділенням великої кількості енергії. Температура і тиск під час вибуху миттєво зроста­ють.

Вибухи супроводжуються створенням у середовищі особливого руху збурення вибухової хвилі, яка характеризується великою швидкістю поширення газів. Наприклад, швидкість поширення вибухової хвилі при вибуху суміші водень-повітря досягав 3500 м/с за температури 3100 °С.

При технологічних процесах із застосуванням горючих газів вони можуть перемішуватися з повітрям і утворювати вибухонебезпечні суміші. Вибухонебезпечність горючих газів характеризується нижньою концентраційною межею вибуховості (НКМВ) і верхньою концентраційною межею вибуховості (ВКМВ). Для газів НКМВ 1 ВКМВ - це процентний вміст горю­чого газу в об’ємі повітря.

Зону, яка розміщена між НКМВ і ВКМВ, називають зоною спалаху. На практиці нижню і верхню межі спалаху називають межею вибуху.

НКМВ газоповітряних сумішей називається найменша кількість горю­чого газу в об’ємі повітря, за якої уже може статися вибух при набли­женні джерела вогню.

ВКМВ газоповітряних сумішей називається найбільша кількість го­рючого газу в об’ємі повітря, вище від якої вибух не відбувається.

Для оцінки витрат повітря при горінні використовують поняття стехіометрична суміш. Це горюча суміш, яка не має у надлишку ні горю­чого компоненту, ні окислювача. При надлишку палива суміш називають багатою, а при надлишку окислювача - бідною.

Суміш, яка відповідає НКМВ, має надлишок кисню, вона характери­зується малою швидкістю   поширення   полум’я і низьким тиском ви­буху. При збільшенні концентрації суміші збільшується інтенсивність поширення полум’я і тиску вибуху. При подальшому збільшенні концентрації зменшується кількість окислювача, то буде зменшувати здатність суміші до вибуху. При концентрації, більшій за верхню межу, газоподібні суміші стають лише пожежонебезпечними, а не вибухонебезпечними.

Межі вибуховості газоповітряних сумішей можна визначити як розрахунковим, так і експериментальним шляхом. За довідковими дани­ми, нижня межа вибуховості для бензину становить 0,76%, верхня – 5,4%, бутану - 1,86-8,41%, ацетону - 2,5-12,8%, ацетилену - 2,5-80,8%. Теоретично найсильніший вибух виникав за стехіометричної концентрації, яку можна визначити розрахунковим шляхом.

На пожежах при горінні газоповітряних сумішей переважно темпе­ратура не перевищу в 1400 °С, при вибухах вона досягає 2000 °С.

Для запобігання утворення вибухових газоповітряних сумішей дуже важливо знати, в яких місцях приміщення ті чи інші гази можуть нако­пичуватися. гази, що мають щільність, більшу за повітря, переважно накопичуються в нижніх зонах приміщення, в підвалах, колодязях, а ті, що мають меншу цільність - у верхніх зонах.

Профілактичними заходами проти вибухів в запобігання утворенню небезпечних концентрацій газоповітряних сумішей у приміщеннях.

Розділ 3. ОСНОВИ ПОЖЕЖНОГО НОРМУВАННЯ

3.1. Пожежна характеристика будівельних матеріалів

При розробці проектної і проектно-технологічної документації в гідромеліоративному будівництві треба знати пожежні характеристики будівельних матеріалів.

Згідно з СНиП 2.01.02-65 “Протипожежні норми" за вдатністю загорятися будівельні матеріали поділяються на негорючі, важкогорючі, горючі .

Негорючі (неспалимі) - це такі матеріали, які під дією вогню або високої температури не спалахують, не тліють і на обвуглюються. До негорючих належать всі природні і штучні неорганічні матеріали, що застосовуються в будівництві, метали, гіпсові та гіпсоволокнисті пли­ти з вмістом органічної речовини не більше 8% за масою; мінеральні плити з вмістом синтетичних, крохмальнях або бітумних зв’язок до 6% за масою.

Важкогорючі (важко спалимі) - матеріали, які під дією вогню або високої температури спалахують, тліють або обвуглюються і продовжують горіти, тліти або обвуглюватися при наявності джерела горіння, а після його вилучення горіння або тління припиняється. Важкоспалимими є матеріали, що складаються із спалимих і неспалимих складових частин (асфальтобетон; гіпсові і бетонні матеріали з вмістом органічного наповнювача понад 8% за масою; мінераловатні плити з бітумним наповнювачем понад 7-15%, глиноземні матеріали питомою масою не менше 900 кг/м³, повсть, намочена в глиняному розчині; глибокопросочена антипіренами деревина; цементний фіброліт; полімерні матеріали).