Історія виникнення ергономічної науки, страница 3

Усі ергономічні дослідження до 1949 року не мали спільної назви, а тому вчені називали їх різними термінами: “людська інженерія”, “інженерна психологія”, “людський фактор”, “дослідження особового складу” та інші. Так, комітет по дослідженню особового складу займався пошуком засобів для підвищення ефективності військової діяльності, безпеки та комфорту солдат, матросів, пілотів у різних умовах навколишнього середовища, а також пристосуванням військових транспортних засобів і озброєння до можливостей і особливостей їх користувачів. Якщо абстрагуватися від військової атрибутики, то вочевидь зрозуміло, що цей комітет вирішував завдання, спільні з ергономічною наукою.

Другу світову війну можна вважати за вагому передумову виникнення ергономіки в Європі та США. Адже стрімкий розвиток військової техніки досить нелегко було співставити з антропометричними, психофізіологічними та іншими особливостями людини, тому саме в цей період відзначається пожвавлення серед фізіологів, психологів, гігієністів, дизайнерів в напрямку дослідження різних аспектів поведінки людини в праці. Саме спільна діяльність цих фахівців могла дати позитивні результати. Тому виникла необхідність порушити інформаційну блокаду між науковцями різних напрямків, дослідження яких проводилися з єдиною метою – раціональної організації праці.

Перша спроба офіційного обміну науковим досвідом між фахівцями різних наук відбулася в Англії влітку 1949 року, коли група вчених зібралася в лабораторії К.Ф. Маррела і вирішила об’єднатися у “Спілку людських досліджень”, яка пізніше була перейменована у Ергономічне дослідне товариство. За матеріалами конференцій, що проводило Ергономічне дослідне товариство в 1957 році виходить перший номер журналу “Ергономіка”.

Отже, лише в 1949 році в Англії групою вчених з різних галузей знань було вирішено розробити концепцію нової наукової дисципліни, яку названо ергономікою. Під ергономікою відтепер розуміється сфера знань, що вивчає трудову діяльність в системах “людина–техніка–середовище” з метою забезпечення її ефективності , безпеки і комфорту.

В 60-х роках ХХ століття розвиток ергономічної науки набуває світового розмаху. В країнах Європи, зокрема Болгарії, Венгрії, Австрії, Германії, Італії, Іспанії, Нідерландах, Польщі, СРСР, Фінляндії, Чехословакії, Югославії, Франції, а також Японії, Канаді, Індії, В’єтнамі, Бразилії, Південній Африці, Китаї, Східній Кореї, Австралії створюються різноманітні, але єдино спрямовані ергономічні суспільні, професійні, державні організації.

Парадоксальним виглядало питання психологічних досліджень у СРСР, адже з усіх країн, що брали участь у другій світовій війні лише СРСР у воєнні та післявоєнні роки не проводилися такі дослідження. Партійне керівництво, з одного боку, ніби розуміючи необхідність проведення психологічних досліджень праці, а з іншого боку, гальмувало розвиток психології праці, вбачаючи в цьому “приклонение” перед західним та американським шляхом розвитку техніки.

У 1957 році в Москві було проведено засідання з питань розвитку психології праці, учасники якого ще недавно нехтували психотехніку, тепер обговорювали феномен інженерної психології як галузі досліджень в США та Великобританії. У Москві, Ленінграді, Харкові, а пізніше у Тбілісі, Вільнюсі та інших містах створюються численні лабораторії, кафедри, відділи з питань психології праці, інженерної психології, технічної естетики та ергономіки.

У 1962 році з'являються численні публікації, а в 1963 році друкується перша монографія по інженерній психології. У 1964 році виходить у світ збірка оригінальних вітчизняних робіт. Пізніше видаються переклади праць закордонних науковців, вітчизняні праці, присвячені рекомендаціям, стандартам, нормам.

З 60-х років знаходить державну підтримку дизайн, а поряд з ним і ергономіка. Якщо дизайн існував в об’єднаннях ентузіастів, то ергономіка не мала ні методів, ні засобів, ні прийомів дослідження та проектування, ні кваліфікованих кадрів.

Спершу розвиваючись в тіні дизайну, ергономіка швидко ставала на ноги завдяки праці ентузіастів інженерів, дизайнерів, психологів та інших, адже ергономістів як кваліфікованих спеціалістів на той час ще не було. Художньо-конструкторські (дизайнерські) організації дали багату проектну, наукову, виробничу основу для накопичення досвіду ергономістами, що постійно брали участь у проектних роботах та аналізі техніки.

Величезну роль у розвитку ергономіки відіграла служба науково-технічної інформації, яка накопичувала в центральних науково-технічних бібліотеках країни чималу кількість вітчизняних та закордонних журналів, книг, монографій, довідково-інформаційних видань з проблем дизайну та ергономісти, ілюстративних проспектів та каталогів на промислові вироби закордонних фірм.