Ціна в ринковій економіці. Система і види цін. Динаміка процесу ціноутворення, страница 5

   Ціни, що обслуговують зовнішньоторговий оборот, характеризу­ють міжнародні зв'язки між країнами і знаходяться у залежності від цін світових ринків, які відображають умови виробництва і реалізації у глобальному масштабі. Світові ціни у своїй основі мають інтернаці­ональну вартість. Вони знаходяться під значним впливом держави, яка регулює експорт, імпорт і т. д. Детальніше про це мова йтиме в темі про світове господарство.

   Ціни можна розрізняти й за іншими критеріями. Зокрема, в умовах панування монополій, в тому числі олігополій, тобто при недосконалій конкуренції, ціна є передусім вираженням монопольної ціни виробни­цтва. Тому сучасними видами цін є монопольно високі, за якими мо­нополії продають свою продукцію, монопольно низькі, за якими вони купують товари і послуги, монопольні, що встановлюються єдиним товаровиробником певного виду продукції, та олігопольні — встанов­люються кількома виробниками одного виду товарів. Застосовуються також ціни демпінгові (занижені штучно), інтервенційні, картельні, конвертовані, пільгові (преферентні), оптимальні, престижні, почат­кові (стартові), граничні тощо.

Особливі  ціни

Ринкові взаємовідносини продавця і покупця при капіталізмі надають ціні всезагального характеру. Розповсюджується вона і на речі, що не мають влас­ної вартості (цінні папери, валюта), чи товари, які

не є продуктом трудової діяльності людей (ціна землі, природного лісу, корисних копалин). Такі ціни — особливі, або специфічні. Від звичай­них цін їх відрізняє походження і технологія формування. Сюди ж від­носиться заробітна плата як ціна товару робоча сила. Своєрідними ці­нами виступають прибуток — винагорода підприємцю за прикладені зусилля і ризик, рента, що не є результатом підприємницької діяльнос­ті, орендна плата, банківський відсоток, податки, мито та ін.

   Зміни специфічних цін безпосередньо впливають, взаємно обумов­люють формування решти цін. Особливі ціни, визначально характери­зуючи динаміку ціноутворення, відіграють зростаючу роль у процесі суспільного відтворення.

3. Динаміка процесу ціноутворення

   Процес визначення і обґрунтування рівня цін в єдиній їх системі, включаючи технологію запровадження, використання і регулювання, називається ціноутворенням.

Це багатофакторне дійство має особли­ве значення для наукової соціально-економічної політики, забезпечен­ня нормального функціонування господарства і прогресу суспільства. Головними завданнями ціноутворення є розробка раціонального механізму формування цін, їх постійне удосконалення, недопущення відчутного завищення чи заниження щодо рівноваги на ринку, поєд­нання інтересів його суб'єктів, підвищення ефективності виробництва і добробуту всіх людей.

   На практиці застосовуються різні методи (засоби, прийоми, шляхи) ціноутворення. В умовах ринко­вих відносин не існує універсального підходу до становлення ціни. Кожний метод можна використовувати лише при певних обставинах, з урахуванням соціально-економічних, організаційно-технічних, інноваційних факторів, кон'юнктури ринку, всього, що впливає на ціну.

   Історично склалось так, що ціни встановлювали покупці і продав­ці у ході переговорів між собою. Як правило, перші запрошували ціну вищу тієї, що сподівались отримати, а покупці — нижчу тієї, яку роз­раховували заплатити. Поторгувавшись, вони в кінці кінців сходились на взаємоприйнятному варіанті. Такий принцип по основній суті збе­рігається і нині, справедливий. Але сучасний процес ціноутворення значно ускладнився, збагатився.

   Згідно методології ціни розрізняють дві концепції її утворення

 вартісна,що спирається на відповідну трудову теорію (затрати),

 і маржиналістська.якавиходитьізсуб'єктивногобажанняспоживачадістати максимум користі із своїх обмежених ресурсів (грошей). В кінці XIX ст. обидва підходи були об'єднані у цілісній теорії ринку (А. Маршалл). Тому проблему ціноутворення слід вирішувати комплексно.

Задача, як визначити ціну на свої товари чи послуги, стоїть перед всіма товаровиробниками — комерційними і некомерційними. В за­хідній економіці більшість фірм використовує метод «повних затрат».