Суспільно-економічна формація — історичний тип суспільства, в якому конкретно і якісно визначеній економічній системі відповідають соціальні, політичні, правові, культурні, національні та інші відносини.
Розрізняють п'ять суспільно-економічних формацій: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну і комуністичну.
Зміна формацій утворює закономірний процес поступального розвитку людської цивілізації.
Цю теорію, яка отримала назву формаційної, певним чином можна використовувати при аналізі етапів економічного зростання суспільства. Однак, такий аналіз не буде вичерпним.
Сучасна економічна думка звертає увагу на інші підходи, зокрема, на широко відому західну теорію «стадій економічного зростання». Критерієм періодизації зростання в ній взято рівень технологічного способу виробництва.
Це спосіб виробництва, який базується на технологічному поєднанні речових і особистісних факторів виробництва і складається із системи продуктивних сил і технологічних відносин. Сутністю технологічних відносин є зв'язки і залежності між різними елементами тру¬дового процесу, але визначальною ознакою їх служить відношення людини до засобів праці. Економічні епохи відрізняються не тим, що виробляється, а тим як виробляється, якими засобами праці. Отже, зміна технологічних процесів виробництва диктується розвитком науки і техніки.
В історії економічного розвитку суспільства можна виділити стадії, які відрізняються між собою технологічними способами виробництва, зокрема, рівнем розвитку продуктивних сил. Одним з найважливіших критеріїв стану продуктивних сил, у свою чергу, є рівень суспільної організації виробництва: поділ праці, спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва, що характеризують можливості як зростання продуктивних сил, так і ефективності їх використання.
Стадіальна теорія розрізняє такі етапи економічного зростання і розвитку суспільства: доіндустріальний, індустріальний і пост-індустріальний.
Перша стадія (або етап) існувала з моменту виникнення людства до кінця XVIII — початку XIX ст., або до першої промислової революції. Цьому періоду не було властиве технологічне підкорення праці власником засобів виробництва. Наука і техніка були відносно самостійними видами людської діяльності. Зв'язок науки з технікою був дуже слабким. Взагалі існували лише розрізнені елементи наукових і технічних знань.
Доіндустріальна стадія
Знаряддя праці були примітивними, рутинними. Техніка виробництва на цьому етапі пройшла шлях розвитку від використання первісною людиною палиці, каменю і кістки до виготовлення бронзових і залізних знарядь праці: спочатку простих — сокира, лопата, серп, плуг, а в рабовласницькому суспільстві більш складних — ковальський міх, ручні жорна, ткацький верстат, гончарний круг. При феодалізмі відбувалось удосконалення плавки і технології обробки металів, з'явились доменні печі, металообробні верстати, підвищився технічній рівень ткацького, сукняного виробництва, винайдено годинник, папір, книгодрукування.
Проте функціональний тип зв'язку людини і техніки на всій цій стадії залишається майже незмінним: людина виконувала більшість технологічних функцій, її праця була переважно ручною. Матеріальне виробництво розвивалось еволюційним шляхом. Технологічний спо¬сіб виробництва був інструментально — ручним.
Переважаючою формою організації праці слугувала проста кооперація — об'єднання певної кількості працівників, що виконують однорідну роботу. Це вже був крок уперед перед індивідуальною працею. Переваги простої кооперації полягають в економії засобів виробництва (приміщення, спільне використання інструментів і т. п.), підвищенні продуктивності праці, перейманні досвіду, виникненні змагання, яке є результатом спільної праці. Разом з тим, починає проявлятись відчуження працівника від результатів праці. Кооперація започаткувала капіталістичне усуспільнення виробництва і створення додатко¬вого продукту.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.