Економічна діяльність та її результати. Економічне зростання суспільства, страница 2

Продуктивні сили разом із техніко-економічними відносинами (відносинами спеціалізації, кооперування виробництва, його концентрації та ін.) формують технологічний спосіб виробництва.

Діалектична єдність продуктивних сил і соціально-економічних відносин зумов­лює суспільний спосіб виробництва.

Рівень, структуру та особливості розвитку продуктивних сил визначають, у першу чергу, відносини економічної власності.

Тому виробничі відносини є формою розвитку продуктивних сил.

Економічні  відносини

У процесі спільної праці люди завжди перебувають у певних причинно-наслідкових зв'язках і залеж­ностях між собою. Стосунки, в які незалежно від власної волі і свідомості вступають працівники між собою на виробництві, називаються виробничими або економічними відносинами. Вони менш рухливі, ніж продуктивні сили, пізнаються за допомогою економічних категорій і законів. Виробничі відносини — найскладніший елемент економічної системи.

 Структура економічних відносин включає:

—  соціально-економічні відносини або відносини між людьми щодо привласнення засобів виробництва, робочої сили і результатів праці;

—  організаційно-економічні, що формуються в процесі управління (менеджмент, маркетинг, організація праці і т. п.);

—  техніко-економічні — відношення людей до речей як факторів ви­робництва (технології, інформація, спілкування із силами природи, комбінування виробництва тощо).

Така внутрішня будова виробничих відносин. Відносини власності є суспільною, організаційно-економічні — організаційною (управлін­ською), а техніко-економічні — речовою формою розвитку продуктив­них сил.

Разом з тим, економічні відносини між людьми мають місце не лише у процесі безпосереднього виробництва, а й розподілу, обміну і споживання. Відносини розподілу формуються завдяки привласнен­ню виробленого продукту у формі заробітної плати, підприємницького доходу, ренти. У сфері обміну виникають відносини з приводу купівлі-продажу товарів і послуг. Під час споживання формуються відносини між виробниками нематеріальних благ та їх споживачами, при наданні сервісних послуг компаніями в процесі тривалого користування таки­ми речами, як технічне обладнання, машини, а в побуті людей — хо­лодильники, телевізори і т. д. У підсумку маємо систему економічних відносин як органічну єдність відносин власне виробництва, відносин розподілу, відносин обміну і відносин споживання життєвих благ.

   Виробництво, розподіл, обмін і споживання — це фази процесу суспільного відтворення, в якому провідне місце належить виробни­цтву. Відтворення означає постійне відновлення, безперервність сус­пільного виробництва, на основі чого здійснюється відтворення усіх елементів економічної системи. Суспільне відтворення може бути про­стим, коли випуск благ не змінюється, звуженим — при зменшенні обсягів виробництва (як це трапилось в Україні під час економічної кризи) і розширеним, коли щорічне відновлення виробництва харак­теризується зростаючими темпами приросту продукції. Слід мати на увазі, що розширене відтворення може бути й при сталому на деякий період масштабі виробництва, або навіть й при незначному скороченні обсягу створення продукції, якщо більш швидко підвищується її якість і повніше задовольняються потреби людей. Для розвинутих країн ха­рактерний розширений тип суспільного відтворення.

2.  . Суспільний поділ пра­ці та його форми. Структура суспільного виробництва. Основні фак­тори виробництва та їх взаємозв'язок. Ефективність суспільного ви­робництва — економічна і соціальна.  Результати господарської діяльності. . Основні макроекономічні показники суспільного розвитку. Система на­ціональних рахунків

2.2 Структура суспільного виробництва.

 Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріа¬льне виробництво .

Суспільне виробництво має і галузеву структуру.