Східнослов'янська економічна думка: eкономіка в духовно-моральному і соціокультурному вимірі. Російське економічне диво. Джерела та парадокси, страница 16

Ще в 1890 році США випереджали Росію і за темпами зростання продукції, і за продуктивністю праці, однак у 1900-1913 роках становище змінилося, розрив між Росією та США став скорочуватися. Бурхливе зростання промислового виробництва спостерігалося практично у всіх галузях промисловості Росії.

Особливо високими темпами в цей період розвивається металообробна, хімічна, нафтопереробна галузі промисловості. У результаті за 1897-1908 роки структура обробної промисловості поліпшується. Скорочується питома вага продукції текстильної промисловості (з 39 до 26%), зростає питома вага більш "передових" галузей [67, С.486-487].

Концентрація виробництва на промислових підприємствах була найвища в світі. У 1910 році в Росії 53% промислових робітників працювало на підприємствах з числом зайнятих понад 500 осіб, в США відповідний показник становив 33%. На підприємствах з кількістю робітників понад 1000 чоловік в Росії було зайнято 44% робітників, що більше ніж удвічі у порівнянні з промисловістю США. В наведені дані фабричної інспекції не увійшли найбільші казенні і всі металургійні заводи. Включаючи і ці заводи, норма концентрації робітників на найбільших російських заводах підвищується в півтора рази. Таким чином, частка великих підприємств у Росії була в три рази більше, ніж в Німеччині і США. Заводів-гігантів з кількістю робочих понад 5000 налічувалося в Німеччині в 1907 році усього 12, тоді як в Росії в одному Петербурзі їх було більше, ніж у всій Німеччині (14 заводів). По всій же Росії заводів-гігантів налічувалося 35.

Всупереч усталеній думці про якесь особливе залежне становище Росії від іноземного капіталу загальний обсяг зарубіжних капіталовкладень у промисловість становив не більше 9-14% усіх промислових капіталів, тобто не більше, ніж в основних західноєвропейських країнах, що було пов'язано із загальною тенденцією до інтернаціоналізації капіталу. Вітчизняні підприємці визначали всю промислову політику Росії. Іноземні капітали, як правило, допускалися в ті промислові сфери, куди вітчизняні підприємці ще "побоювалися" вкладати капітали. У країні було достатньо внутрішніх коштів, щоб вкласти їх у промисловість. Так, за 1885-1913 роки прибуток по відношенню до основного капіталу становив 16%, а реальний приріст основних капіталів сягав 7,2%, а крім прибутку існували й інші джерела утворення основного капіталу в промисловості [67, С.487].

Дуже показовою є і таблиця 11.1, яка вказує на розвиток економічної потужності Росії за царювання Государя Імператора Миколи II.

Таблиця 11.1 – Показники розвитку економіки Росії

Продовження таблиці 11.1