Східнослов'янська економічна думка: eкономіка в духовно-моральному і соціокультурному вимірі. Російське економічне диво. Джерела та парадокси, страница 14

Незважаючи на весь наклеп, зовнішній і внутрішній (з боку все тієї ж прозахідної інтелігенції), навіть вороги Росії змогли зробити вірну оцінку його діяльності та його особистості. Президент Французької Республіки Еміль Лубе пише в 1909 році: «О русском императоре говорят, что он доступен разным влияниям. Это глубоко неверно. Русский император сам проводит свои идеалы. Он защищает их с постоянством и большой силой. У него есть зрело продуманные и тщательно выработанные планы. Над осуществлением их он трудится беспрестанно» [1, C.60].

Небувалий економічний успіх Росії з'явився результатом втілення багатьох рис православної моделі господарювання, вірної, обраної відповідно до принципу цивілізаційної ідентичності, державної політики. Соціально-економічна політика Російської держави того періоду будувалася на таких засадах як: помірний протекціонізм; максимальне забезпечення розвитку промисловості за рахунок внутрішніх інвестицій і забезпечення вигідних умов для їх залучення в розвиток народного господарства; активне впровадження в промисловість сучасних досягнень науки і техніки; максимальне сприяння розвитку кооперативного руху і робітничої демократії, зміцнення курсу національної валюти; збільшення золотого запасу; забезпечення активного торгового балансу, забезпечення бездефіцитного бюджету; помірне оподаткування, забезпечення підвищення життєвого рівня населення, створення соціально орієнтованого робочого законодавства; забезпечення розвитку науки, освіти, культури за рахунок державних вкладень у ці сфери.

Звичайно, були і помилки, але, незважаючи на них, на двадцятому році царювання імператора Миколи II Російська імперія досягла небаченого до того рівня матеріального успіху.

Зміни, які відбувались в Росії, визивали занепокоєння західних держав. Наприкінці 1917 року редактор „Economist European” Едман Тері, за дорученням французьких міністрів виконав дослідження розвитку російського господарства. Його висновок був таким: "Если у больших европейских наций события между 1912 и 1950 годами будут протекать так же, как они развивались между 1900 и 1912 годами, то к середине настоящего века Россия станет выше всех в Европе, как в отношении политическом, так и в области финансово-экономической» [цит. за 62, С.114]. Чи так це було? Спробуємо довести, спираючись на дослідження С.С. Ольденбурга, О. Платонова, С.Г. Струміліна, Б.Л. Бразоль.

2 „Складові” російського економічного дива

2.1 Населення

Одним з найбільш показових індикаторів благополуччя влади, вірності і ефективності обраної соціально-економічної політики держави, довіри до влади, позитивного морально-психологічного клімату в суспільстві, безумовно, є демографічні показники. Якщо зараз в Росії і Україні спостерігається безпрецедентна за своїми масштабами демографічна криза, то на початку ХХ століття ми спостерігаємо найкращі показники демографії в Європі.

У 1894 році, на початку царювання Імператора Миколи II, у Росії налічувалося 122 млн жителів; в Царській Росії народонаселення зростало на 2,4 мільйона в рік. За підрахунками Д.І. Мендєлєєва, якщо б не сталося революції в 1917 р., до 1959 року її населення повинне було б досягти 275 мільйонів [10]. Зростання російського населення випереджало зростання населення західноєвропейських країн більш, ніж у три рази.

Населення Росії, незважаючи на війну 1904-1905 року, зросло з 139 млн. осіб в 1902 році до 171 млн. в 1912 році. Тобто тоді середньорічний приріст населення становив 3,7 млн. чоловік, а за період 1995-2000 рр., населення сучасної Росії зменшувалося майже на 1 млн. осіб на рік [58, С.542-543]. 

У кінці ХІХ століття за величиною коефіцієнта народжуваності Росії належало 1 місце в Європі: у Росії народжувалося по 48 чол. на 1000 жителів, а в західноєвропейських державах від 22 до 41 [77, С.587]. У 1897 році на 100 жителів, якщо брати статистику 50 губерній Європейської Росії, доводилося: 0,88 шлюбів; 4,95 народжених; 3,14 померлих; приріст населення становив 1,81, а кількість дітей, які доводилися на один шлюб - 5,6 [77, С.588].