Православні духовні цінності і розвиток бізнесу в Україні, страница 8

В сучасній українській дійсності є ба­гато прикладів позитивного або нега­тивного прояву у діяльності бізнес­менів. Багато з них, досягнувши успіху, роблять великі пожертви храмам, ста­ють спонсорами, меценатами, займа­ються благодійністю, виявляють високу духовність у ставленні до оточення. Так, якійсь одеський бізнесмен пожертвував великі кошти на відновлення колишнь­ого кафедрального Преображенського собору, але забажав залишитися невідо­мим. Можна навести і багато інших прикладів.

Разом з тим багатьох бізнесменів ба­гатство розбещує. Вони ховають діяльність у тінь, уклоняючись від опо­даткування. Дефіцитний бюджет країни лише біднішає від цього, і у держави, органів місцевого самоврядування нема можливості гідно підтримувати "сірих і убогих". Продовжуються разбірки кон­курентів по бізнесу, які нерідко закінчу­ються смертним гріхом — вбивством на замовлення, як це сталося з відомими одеськими бізнесменами Аркадієм Та-бачником та Сергієм Пономарьом. По­рушуються трудові права найманих працівників, їх зарплата повністю або частково перебуває "у тіні", тим самим відбираючи у людей чесно зароблені су­ми з персоніфікованого рахунку у Пенсійному та всіх інших Фондах соціального страхування. А скільки ви­падків протизаконних звільнень! При цьому роботодавці вважають себе хрис­тиянами.

Людина, яка зростала у православній родині, з дитинства була оточена не­формальним розумінням духовних цін­ностей, а не лише механічно виконувала деякі православні обряди, навряд чи стане бездуховним керівником, під­приємцем. "Проблема у тому, зроблено людській душі в дитинстві, в юнацтві "щеплення від бездуховності" чи ні. Як правило, за будь-яких обставин особа не змінить своїх духовно-етичних орієн­тирів, будь то у бізнесі чи в інших відно­синах. Людина повинна виростати згідно з релігійно-культурною традицією свого народу. Православ'я є невід'ємною основою української моральності і культури" [13, с.4], Відомий православний професор, диякон Андрій Кураєв вва­жає: "Традиция говорит каждому, кто хочет знать и быть воистину: мало человеком уродиться, надо еще родить в се­бе человека. Человек Традиции — это человек, измененный религиозной Реальностью... Вхождение в духовную Традицию приносит опыт новизны,... это удвоение мира,... откровение Смысла... Поэтому и нельзя быть в Традиции только отчасти" [16, с. 127-129]. 74-річна спроба атеїстичного розгрому ду­же зашкодила української традиції та духовності. Крім того, багато людей не розуміють різниці у віровченні інших християнських конфесій, дехто вважає, що "реріхівський рух" на пострадянсь­кому просторі задовольняє духовно-етичні потреби української душі. Але А. Кураєв наводить перелік 18 лише ос­новних глибоких розбіжностей між християнством та окультизмом на прикладі "Живої етики" Реріхів [17, с. 22-28]. На жаль, багато українців не знайомі з цими розбіжностями. З іншо­го боку, багато людей старше 30 років, які виростали у атеїстичній державі, за­раз часто не в змозі прищепити своїм дітям православні духовні цінності. Во­ни часто не знають або не розуміють са­мих основ християнства! [13, с.5].

Тому, можливо, УПЦ могла б активізу­вати пропагандистську роботу, як в само­му храмі під час проповіді, так і ширше розповсюджувати, наприклад, свою газе­ту, частіше виступати зі сторінок світсь­ких газет та журналів, у телепрограмах. Треба чесно визнати, що православну літературу у храмі купують найчастіше ті люди, які вже знають, про що у цій книзі йдеться. Більшість суспільства очікує, що церква стане більш національ­ною, згодом отримавши канонічну авто­кефалію. Саме співвідносини церкви і суспільного, у тому числі господарсько­го, життя вимагають активнішого витіс­нення з нашого оточення новітніх про­тестантських проповідників та самоз­ванців-розкольників.