Економіка Заходу: від протестантського до авантюрно-спекулятивного капіталізму і віртуальної економіки. Духовні витоки світової кризи, страница 9

Наприкінці ХХ століття людство втрачає сенс свого існування, наступає так звана нусогенна криза. Глобальна нусогенна криза – це криза осмислення буття всього людства і кожної людини, в умовах реальності, що динамічно змінюється, і наростання числа локальних і світових викликів. Сьогодні людина, «зациклюючись на матеріальному», перестає відчувати себе особистістю, втрачає значення свого існування, відчуває себе безпорадною і незахищеною від зовнішнього середовища, що швидко змінюється. Але, відчуваючи все це (і часто це виражається в хронічній депресії), вона стає нездібною зрозуміти причину катастрофи, що відбувається з нею і зі всім світом. Людина не тільки не встигає осмислити суть того, що відбувається, тому що у неї не вистачає часу і сил для цього (необхідно заробляти, щоб вижити або добре жити – для кого як, а також споживати, піклуватись про своє здоров'я – а все це вимагає величезного часу), вона вже майже не здатна зрозуміти, що відбувається, оскільки її відучили і відучують думати (до речі, сучасні реформи в освіті України саме відучують думати, системно і цілісно сприймати навколишній світ і вірно орієнтуватися в тому, що відбувається).

«Неадекватність систем освіти і науки сучасному світу, зверненість до вчорашнього дня, деінтелектуалізація освіти, а отже, соціального життя в цілому - все це створює суспільство, в якому і верхи, і низи не здатні не тільки справитися з проблемами епохи, але навіть побачити їх» [цит. по Олег Білорус. Сучасна світова фінансово-економічна криза як прояв тотальної кризи системи глобалізму // http://soskin.info/ea/2008/11-12/200801.html ] .

Наступна ознака розпаду, яку можна відзначити - це тероризм (саме всередині країни, коли організатори та учасники є громадянами країни), в тому числі дитяча злочинність, яка носить характер протесту проти всього західної життя (згадаймо терористичні акти у школах США).

Прямим наслідком духовно-моральної, культурної кризи, як ми вже зазначали, стала криза демографічна.

На жаль, найхарактерніша риса нашого часу – хоча б у силу абсолютної безпрецедентності в світовій історії – це різке зниження народжуваності в розвинених країнах. Вже у 2000 році в 64 країнах, в яких живе 44% всього світового населення, рівень народжуваності знизився нижче за рівень, який необхідний для простого відтворювання (2,15 дитини на одну жінку дітородного віку). В Західній і Центральній Європі, в Японії коефіцієнт народжуваності давно вже впав нижче за цю межу. У деяких найбагатших регіонах Італії, наприклад, у Болоньї, коефіцієнт народжуваності ще у 1999 році знизився до 0,8, а в Японії він склав 1,3. Здається, що Японія і вся Південна Європа (Португалія, Іспанія, Південна Франція, Італія, Греція) рухаються у напрямі до загальнонаціонального самогубства, яке має настати приблизно в кінці XXI століття. До того часу населення, скажімо, Італії, яке складає сьогодні 60 мільйонів осіб, може знизитися до 20-22 мільйонів; населення Японії, що становить сьогодні 125 мільйонів, впаде до 50-55 мільйонів. Та й у Західній і Північній Європі коефіцієнт народжуваності становить сьогодні 1,5 і менше.

 Взагалі, на думку експертів, до середини XXI століття у світі не залишиться ні однієї країни, де в сім'ї народжуватиметься більше двох дітей. Країни європейського континенту (включаючи Росію і Туреччину) очікує зниження числа жителів з 733 млн осіб до 669 млн осіб. У даний час європейці складають 11% від загального населення Землі - в 2050 році, як вважають дослідники, їх залишиться лише 7%.[Международная демографическая статистика: оценки и прогнозы ООН // http://finanal.ru/003/mezhdunarodnaya-demograficheskaya-statistika-otsenki-i-prognozy-oon].

Але важливою є не тільки чисельність населення, а й співвідношення людей різних вікових груп у рамках популяції. Щодо цього, то населення розвинутих країн світу дуже швидко старіє. Наприклад до 2080 року серед приблизно 20 мільйонів італійців буде дуже мало людей у віці до 15 років, зате дуже багато – як мінімум одна третина – тих, кому за 70. У Японії співвідношення між молоддю і людьми традиційного пенсійного віку буде приблизно таким же, якщо не гірше [Друкер С.38].