Існує також зв'язок між політикою і сферою культури, яка формується в процесі політичного життя, проявляється в політичній творчості, політичному менталітеті нації та народності, культорологічних традиціях суб’єктів політичного життя. Особливого наукового напрямку політична культура набуває роботах німецького філософа XVIII І.Гердера. Наприкінці 50-60рр. XXст. політична культура досить обгрунтована в роботах Г.Алмонда, С.Верби, Д.Пауелла. Політична культура включає в себе спосіб мислення і поведінки суб’єктів політики в процесі їх діяльності. Політична культура складається з політичних знань, політичної ідеології, психології, політичного досвіду, традицій і значно розкриває, доповнює всебічність політики як соціального явища. Політика тісно пов’язана із соціологією, що досліджує загальні принципи та умови функціонування в суспільстві. Гібридним поєднанням є політична соціологія, яка вивчає соціалізацію політичних процесів, взаємодію соціальних структур з елементами політичної системи.
Політика також пов’язана з історією, людиною, знанням. Неминучі моральні і етичні оцінки і настанови політики. Здавна здійснювались спроби виявити взаємозв'язок політики і моралі. Особливі відношення зв'язують політику та ідеологію. Якщо моральність, культура, знання, навіть релігія (незважаючи на її вплив у ряді суспільств) значно менше можуть визначати і надихати політику, то ідеологія безпосередньо впливає на політику. Політика як суспільна суттєвість невіддільна від свідомості суспільства і людини, її інтересів, потреб, мети, світогляду. Реальна політика здійснюється партіями, носіями і генераторами ідеології, у зіткненні і протистоянні ідей. Безпосередність такого зв'язку призводить до необхідності постановки питання про межі політики і допустимого простору, в межах якого вони можуть доцільно взаємодіяти. Порушення цих кордонів призводить до небажаних, а нерідко, в крайніх проявах, і до згубних результатів: надмірної ідеологізації і політизації неполітичних і неідеологічних сфер діяльності, життя, свідомості. Але надмірні обмеження такого роду теж небажані , оскільки створюють вакуум суспільного регулювання, що неодмінно заповнюється однією з двох найбільш експансивних сфер - політикою або ідеологією. Результатом будуть ідеологізовані економіка, культура, наука, мистецтво, політизоване право та ін. Зв'язки політики з наукою завжди проблематичні, але зі знанням безпосередні і нерозривні, бо існує особливе політичне знання, без якого розробка і здійснення політики неможливі, навіть якщо воно не обтяжене теорією і зводиться до емпіричних прийомів, стандартних правил і наївних хитрощів.
Функціонування політики в суспільстві, її суспільне буття визначаються як суспільством, державою, владою, так і самою політикою, її історичними і незмінними властивостями, універсальними принципами її існування. Їхня сукупність і взаємні відношення складають основу суспільного буття політики. Воно визначається подвійно: загальними її властивостями, що склалися в історії, і конкретними умовами епохи, реальними суспільствами і особливостями їхнього розвитку. До універсальних властивостей політики можна віднести її функціонування в рамках специфічного політичного процесу - одного з суспільних процесів певної структури (замкнутого суб'єктом процесу і його об'єктом - метою); ймовірнісний характер такого процесу і політики в цілому: неминучий субоптимальний (неповний і умовний) характер інформації, необхідної для проектування і реалізації політики; ймовірнісні та інформаційні чинники зумовлюють можливість політичних іллюзій і утопій - постійних супутників політики, і в той же час обов'язкова актуалізація політики, її орієнтація на першочергову і необхідну мету і раціоналізація, прагнення до найбільш ефективних рішень її задач. У цьому зв'язку політика уявляється як процес постановок мети, як царство мети (З. Фрейд), доцільна діяльність, що розвивається в декількох планах: загальноісторичному, оскільки політика різних епох розрізняється за змістом, метою, учасниками політичного процесу, політичними відносинами у суспільстві (між владою і народом, у різних політичних рішеннях та ін.); у межах однієї епохи або одного періоду, в його початку і в кінці; у рамках правління однієї групи, партії, сили, у періоди криз, підйому. При цьому залишається незмінною структура завдань (порядок, стабільність, організація або ліквідація конфліктів, функціонування влади, оборона) і техніка політичної діяльності: організація прибічників, підтримка союзників, ізоляція супротивників і боротьба із ними, визначення соціальної бази політики, її стратегії і тактики, прийомів і засобів, вибір стилю політичної промови, символіки, ритуалу і т. д. Обов'язкові для доказу природності політики як єдино можливої у даних умовах для рішення певної задачі і процедури легітимації, пояснення, виправдання і обгрунтування політики.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.