Добір включає в себе: вибір того напряму, в яком планується його вести; оцінку ознак; оцінку тварин з продуктивністю, екстер'єрам, інтер'єром та конституцією; оцінку тварин за походженням, з урахуванням їх предків та родичів; групування тварин за походження віком, типом, якістю, господарською та племінною цінністю, призначенням; вирішення долі тварини.
У природних умовах виживають тварини в боротьбі за існування. Особини, що краще пристосовувались за умов зовнішнього середовища, виявляються більш життєздатними. Вони виживають.
Добір, який проводить людина, називається штучним. Є два його типи: методичний (власне добір) і несвідомий.
У давні часи людина добирала тварин спокійніших, з кращими продуктивними якостями. Правила добору були нескладні. З часом добір стає комплексним, проводиться всебічна оцінка тварин. З несвідомого він стає методичним.
Залежно від напряму методичний добір може бути масовим, генотиповим, побічним, технологічним та стабілізуючим.
Масовий добір проводять, враховуючи індивідуальні особливості тварин, незалежно від того, як вони успадковуються, тобто за всіма ознаками фенотипу (продуктивність, екстер'єр, конституція).
Генотиповий добір проводять на підставі оцінки родоводу тварин, за їхніми предками, за побічними родичами та якістю потомства.
Добираючи тварин за основними селекційними ознаками (надій, жирномолочність, жива маса), побічно відбувається добір і за ознаками, що тісно взаємозв'язані з ними (білковість молока, розмір вим'я, будова тіла тощо).
В останні роки в практику зоотехнії ввійшло поняття технологічний добір - добір тварин, найбільш придатних для умов машинної, промислової технології (придатність до машинного доїння, стійкість проти хвороб, придатність до утримання великими групами).
Стабілізуючим вважають добір, спрямований на зі-кріплення ознак певного бажаного типу тварин, на відміну від добору, спрямованого на поліпшення, тобто зміну тварин в конкретному напрямі.
Ефективність добору залежить насамперед від генетичних параметрів та умов зовнішнього середовища. Основними генетичними параметрами є показник успадкування, повторюваності, регресії, кореляції ознак та препотентності.
Успадкування — це частка загальної фенотипової мінливості, зумовленої генетичними можливостями. Чим вищий показник успадкування, тим вища ефективність добору.
Кількісні ознаки, що мають полігенний характер успадкування (характерний для складних кількісних ознак), зумовлений багатьма генами, успадковуються гірше, ніж якісні ознаки, які залежать від однієї або кількох пар генів. Коефіцієнт спадковості однієї й тієї ж ознаки для різних стад, особин різний, бо це величина статистична і в практичній роботі лише орієнтує на напрям добору. Якщо коефіцієнт кореляції високий, його величина близька до одиниці (0,6—0,9), то успіх забезпечує проведення масового добору. При низьких коефіцієнтах кореляції (0,13—0,4) добір слід проводити індивідуально. Створення сприятливих умов для формування тварин сприяє кращому успадкуванню ознаки, за якою проводиться добір. Тварини, вирощені в несприятливих умовах, погано реалізують генетичні можливості породи.
Велике практичне значення має коефіцієнт повторюваності, який характеризує, наскільки стабільно повторюватимуться показники продуктивності .в часі, чи зможуть високопродуктивні молоді тварини зберегти цей рівень продуктивності з віком. Вимірюється повторюваність величиною коефіцієнта кореляції між показниками, що характеризують ознаку в різні роки при зміні віку тварин та умов, в яких вони знаходяться.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.