Методичні вказівки до лабораторних робіт з дисципліни "Матеріали мехатронних пристроїв", страница 23

За призначенням металічні матеріали, дотримуючись загальної класифікації, як і всі інші, розділяються на конструкційні, електротехнічні, спеціальні. Із електротехнічних матеріалів основне місце закріплене за металічними матеріалами, які виконують роль провідників.

Провідниками називаються речовини, основними електричними властивостями яких є електропровідність, тобто властивість проводити під дією незмінного у часі електричного поля, електричного току (ГОСТ 19880-74).

Тобто матеріали, основною електричною властивістю яких є дуже виражена електропровідність, у порівнянні з іншими електротехнічними матеріалами, які використовуються у виробництві виробів мехатроніки, з урахуванням цих якостей.

За агрегатним станом провідники діляться на три групи:

а)   тверді провідники;

б)   рідкі провідники;

в)   газоутворювані провідники.

До першої групи відносяться метали, металічні сплави, комбіновані металічні матеріали, оксиди металів і деякі модифікації вуглецю.

Серед металічних провідників потрібно виділити матеріали, які мають високу електропровідність, питомий спротив яких при кімнатній температурі не перевищує 0,1 мкОм*м, і матеріали з високим спротивом, питомий спротив яких при кімнатній температурі вище 0,3 мкОм*м. До перших відносяться срібло, мідь, золото, олово, алюміній, натрій, берилій та інші метали, а також сплави на основі вище перерахованих металів – латунь, бронзи золото-срібляні, олово-свинцові й інші припої та інші сплави.

Другу групу становлять вісмут, гадоліній, цирконій, ртуть, ніобій та інші, а також металічні сплави – ніхроми, манганін, константан, фехраль, хромаль, кремнієві резистині сплави та інші.

Використовують тверді провідникові матеріали для виготовлення монтажних і обмоточних проводів, жил кабелів, обмоток електричних машин, виводів електрорадіоелементів, контактів комутуючих пристроїв, провідних доріжок друкованих плат і інтегральних мікросхем, деталі електровакуумних приборів, хвилеводів, деталей штепсельних з’єднань, токознімальних щіток й ін. – матеріали високої провідності; для виготовлення резисторів, нагрівальних елементів, реостатів й ін. – матеріали високого спротиву.

До рідких провідників відносяться розплавлені метали й сплави, а також електроліти.

Механізм протікання току по металу, який знаходиться в твердому і рідкому стані, обумовлений рухом вільних електронів, внаслідок чого їх називають провідниками з електронною електропровідністю або провідниками першого роду.

В електролітах (водні розчини кислот, лугів, солей, а також розплавах іонних з’єднань) проходження току пов’язане з переносом разом з електричними зарядами й частин молекул (іонів). У результаті цього склад електроліта постійно змінюється, а на електродах виділяються продукти електролізу. Такі провідники отримали назву провідників другого роду.

При перерахуванні до провідників газів, парів і парів металів у тому числі необхідно говорити про умови, при яких вони здатні проводити електричний ток. Так, при низьких напругах електричного поля газ і пари не є провідниками. Однак при досягненні деякого критичного значення напруженості поля, забезпечуючи початок ударної і фотоіонізації, гази і пари можуть стати провідниками, які володіють електронною й іонною електропровідністю.

Дуже іонізований газ при рівному числі електронів і позитивних іонів в одиниці об’єму являє собою особливу рівність провідного середовища, яке називають плазмою.

Основними електричними параметрами, які характеризують провідник, є питома електрична провідність (питомий електричний спротив) і температурний коефіцієнт питомого електричного спротиву (температурний коефіцієнт питомої електропровідності).

Питомий електричний спротив – величина, рівна відношенню модуля напруженості електричного поля до модуля щільності току (ГОСТ 19880-74).

Температурний коефіцієнт питомого електричного спротиву (ТКС) – відношення похідного питомого електричного спротиву провідника по температурі до цього спротиву (ГОСТ 22265-76). Тобто ТКС залежить від температури. При зміні температури практично ТКС визначається як відносна зміна спротиву конкретного матеріалу на один градус.