Поняття про мову як суспільне явище. Функції мови. Мовна культура людини. Сучасна українська літературна мова, страница 4

В результаті мовленнєвої діяльності з'являється текст – усний чи письмовий. Отже одиниця мовлення – текст. Проте, порівнюючи писемне й усне мовлення, можна побачити низку відмінностей.

Вид	Усне	Писемне
Основа	Первинне, виникає ще до писемного мовлення.	Вторинне, виникає на основі усного мовлення.
Спосіб фіксації і сприйняття	Фіксується у звуках, сприймається органами слуху. Текст має лінійну побудову і являє собою суцільний звуковий потік (саме тому в іноземних мовах часто важко правильно вичленувати окремі слова чи речення на слух).	Фіксується графічними знаками, може передаватися за допомогою як літер, так і малюнків, схем, формул та інших символів. Тексти поділяють на частини – абзаци, які ло­гічно пов'язані між собою. Навіть при читанні текс­тів іноземною мовою можна правильно вичленувати окремі слова, речення. Сприймається орга­нами зору.
Мовні засоби	Спонтанне, відносно до­вільний вибір мовних за­собів, менше уваги приді­ляється вислову, більше – вимові, інтонації, логіч­ному наголосу. Часто зу­стрічаються повтори, ви­гуки, слова з мінімальним лексичним навантажен­ням. Ці особливості пов'я­зані з тим, що усне мов­лення, крім випадків, коли зачитується написане, від­творює думку у процесі її формування.	Регламентоване, чіткий і продуманий добір мов­них засобів, відсутні слова зі слабким лексичним на­вантаженням, велике зна­чення має порядок слів у реченні, поділ на абзаци і параграфи. Такі особли­вості пов'язані з тим, що писемне мовлення фіксує чиюсь висловлену, тобто сформовану і сформульовану думку.
Позатекстова нформація	Інтонація, міміка, жести допомагають передавати інформацію, безпосеред­ньо з текстом не пов'язану (ставлення мовця до по­відомлення, до співрозмо­вника).	Відсутня.
Передача і копіювання	Без допоміжних засобів фіксації (наприклад, магні­тофонний запис) не може бути передане без спотво­рень. Дещо видозмінене, може бути відтворене у писемній формі.	Може бути без спотво­рень відтворене в усній формі. Можна копіювати текст безліч разів, не втрачаючи особливостей оригіналу.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ СТИЛі УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Сучасна українська літературна мова має розгалужену систему функціональних стилів – різновидів мови, що обслуговують різні сфери діяльності людини і суспільства.

Стиль мови – сукупність засобів мовного вираження, які обирає людина залежно від ситуації і мети спілкування.

Параметри виділення стилів:

1.  Сфера (де?)

2.  Мета, або призначення (для чого?)

3.  Ознаки (який стиль?)

4.  Специфічні мовні засоби.

5.  Підстилі (різновиди даного стилю з вужчою сферою використання) і жанри (види текстів, у яких реалізується даний стиль)

В українській літературній мові прийнято виділяти такі стилі:

Розмовний:

1.  Сфера: повсякденне невимушене спілкування на побутовому рівні.

2.  Мета: обмін враженнями, прохання чи подання допомоги, виховний вплив тощо.

3.  Ознаки: низько стандартизований (вибір мовних засобів не регламентується чіткими правилами), емоційний, суб’єктивно-обєктивний, багатозначний.

4.  Специфічні мовні засоби: проторіччя, діалектизми, побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені слова, прості і неповні речення, питальні та окличні речення, вигуки, повтори тощо.

5.  Підстилі:

розмовно-побутовий (листи до близьких знайомих, побутова бесіда)

розмовно-діловий (спілкування в робочому колективі, з колегами).

Науковий

1.  Сфера: наука, техніка, освіта.

2.  Мета: повідомлення про результати наукових досліджень, класифікація і систематизація знань, висунення гіпотез і обґрунтування теорій, поширення наукових знань серед населення і підготовка фахівців.

3.  Ознаки: однозначний, беземоційний, високо стандартизований, об’єктивний, логічний, лаконічний, пояснює причиново-наслідкові зв’язки.

4.  Специфічні мовні засоби: наукова термінологія і фразеологія, віддієслівні іменники, прикметники, дієприслівники і дієприкметники, дієслова дійсного способу; переважають складні та ускладнені речення; використовуються спеціальні позначки (формули тощо), графічна подача інформації (графіки, схеми, креслення).

5.  Підстилі:

власне науковий (наукова стаття, монографія, курсова чи дипломна робота, реферат)

науково-навчальний (підручник, лекція, бесіда, конспект, методичний посібник)

науково-популярний (література для нефахівців з окремих наукових питань, наукова література для дітей)

Офіційно-діловий

1.  Сфера: зовнішня і внутрішня політика, виробництво, економіка.

2.  Мета: регулює стосунки між державами, організаціями і підприємствами, особами на офіційному рівні.

3.  Ознаки такі ж, як у наукового.

4.  Специфічні мовні засоби: канцелярська лексика, мовні штампи і кліше, дієслова дійсного і наказового способів, віддієслівні іменники і прикметники, дієприкметники і дієприслівники, звороти, переважають ускладнені речення.

5.  Підстилі:

законодавчий – регулює внутрішнє життя країни (закон, конституція, указ, статут)

дипломатичний – регулює зовнішню політику (нота, конвенція, комюніке тощо)

юридичний – пов’язаний із суперечками, що виникають між підприємствами, громадянами (виступ у суді, позовна заява, скарга, апеляція)

адміністративно-канцелярський – регулює питання роботи підприємств, посадових осіб тощо (всі типи ділової та офіційної документації)

Публіцистичний

1.  Сфера: громадське життя, засоби масової інформації.

2.  Мета: пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, вплив на громадську думку, формування ідеології, сприяння громадському розвитку.

3.  Ознаки: багатозначний, рівень стандартизації середній, емоційний, суб’єктивно-об’єктивний.

4.  Специфічні мовні засоби: суспільно-політична лексика, риторичні питання, окличні і спонукальні речення, стійкі вирази тощо.

5.  Жанри: памфлет, фейлетон, публіцистична програма, есе, нарис, публіцистична стаття.

Художній

1.  Сфера: мистецтво слова.

2.  Мета: різнобічний вплив на людину.

3.  Ознаки: емоційний, багатозначний, рівень стандартизації середній, суб’єктивний.

4.  Специфічні мовні засоби: весь арсенал мовних засобів, особливо – слова в переносному значенні.

5.  Підстилі:

епос (оповідання, роман, повість, новела, поема)

лірика (вірш, етюд, есе, сонет, рондо тощо)

драма (драма, комедія, трагедія, водевіль, трагікомедія тощо)

Конфесійний – мова релігійних відправ і текстів.

Епістолярний (зараз не виділяють, бо залежно від призначення всі листи можна поділити між іншими стилями: офіційно-діловим, розмовним і т.д.).