Поняття про мову як суспільне явище. Функції мови. Мовна культура людини. Сучасна українська літературна мова, страница 3

6)  наявність двох різновидів – писемно-книжкового й усно-розмовного.

Структура загальнонародної мови (на прикладі української):

Українська національна мова
Літературна мова	розмиває   окремі риси основа	Територіальний діалект:
		·  північний ·  південно-західний ·  південно-східний
Соціальний діалект (жаргон)		Просторіччя

Просторіччя – проміжне явище між діалектом і літературною мовою, об’єднує всі мовні явища, які не можна віднести до конкретного діалекту і які не є літературними.

Українська мова – мова української нації. Вона увібрала в себе найпоширеніші, найтиповіші елементи загальнонародної розмовної мови, вона однакова скрізь, де нею користуються.

Літературною українську мову ми називаємо тому, що її норми спираються на взірці художнього слова.

Початок становленню нової української літературної мови поклав І.П. Котляревський. Його твори, хоч у них ще не цілком унормовано лексику, фонетичну систему, граматичні норми та синтаксис, значно полегшили пізнішим українським письменникам працю над удосконаленням літературної мови. Основоположну роль у формуванні нової української літературної мови відіграв Т.Г. Шевченко. Великий поет не обмежувався одним діалектом, а добирав з народної мови найтиповіші слова, граматичні форми, синтаксичні конструкції, він широко використовував кращі риси давньої української мови, поповнював словниковий склад потрібними іншомовними словами, новотворами.

У подальшому збагаченні та вдосконаленні мови велике значення мала творчість таких видатних майстрів слова, як Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник та ін.

У радянський період у розвиток літературних стилів великий внесок зробили П.Г. Тичина, М.Т. Рильський, О.П. Довженко, А.С. Малишко, О.Т. Гончар, М.О. Стельмах тощо.

У XX ст. високого розвитку досягли науковий, публіцистичний, філософський, діловий та інші стилі української мови, широко розроблено наукову, виробничо-технічну, суспільно-політичну термінологію та фразеологію. Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм – отже, маємо підстави називати цю мову сучасною.

За поширеністю в світі українська мова посідає друге місце серед слов'янських (після російської). Нею розмовляють на Кубані, Далекому Сході, в Сибіру, Середній Азії, Польщі, Югославії, Канаді, США, Словакії, Румунії, Аргентині, Бразилії, Австралії.

Наприкінці XXст. українська мова набула статусу державної, що сприяє її подальшому розвитку.

МОВА І МОВЛЕННЯ

Те, що ми звикли називати мовою, насправді включає до свого складу дві різні речі – мову і мовлення.

Мова, як ми знаємо, це засіб спілкування, його історично сформоване знаряддя. Саме ж спілкування вже не є мовою. Це –використання засобу, результат дії її знаряддя. Мова в такому термінологічному знанні включає до свого складу досить велику кількість одиниць (інвентар мови), сукупність типів зв'язку між цими одиницями, сукупність правил поєднання їх та функціонування (граматика мови). З речення «Студент читає книжку» до складу мови входять слова СТУДЕНТ, ЧИТАТИ, КНИЖКА, тип речення (підмет – присудок – прямий додаток),наявний в словах звуковий і морфемний склад, правила відмінювання та дієвідмінювання, правила поєднання слів. А саме конкретне речення до складу мови не належить. Воно є фактом мовлення. І будь-яка одиниця, будь-яке правило, реалізовані в реченні «Студент читає книжку, використовуються з таким же успіхом у безмежній кількості інших актів мовлення.

Мовлення ж – це конкретне говоріння, усне чи письмове, і так само – сприйняття (слухання або читання). При цьому терміном мовлення прийнято позначати як сам процес говоріння чи сприйняття (акт мовлення), так і наслідок, результат процесу говоріння – усний чи письмовий текст.

Мова і мовлення дуже тісно, нерозривно між собою пов'язані, бо мова об'єктивно реалізується, виявляє себе тільки в мовленні.

Із охарактеризованої сутності мови і мовлення можна зробити висновок про відмінності цих взаємопов'язаних явищ.

Мова	Мовлення
1.  Має ієрархічну організа­цію нелінійного характеру, яку можна подати у вигляді такої схеми: синтаксичний рівень (словосполучення → речення) ↑ лексичний рівень (слова) ↑ морфемний і морфологічний рівень (частини слів, форми) ↑ фонетичний рівень (звуки) Так само існує ціла система правил вибору тієї чи іншої мовної одиниці, а відрізки одного рівня існують в мові одночасно.	1.  Має лінійний характер. Будь-який текст, навіть найбільший роман, можна уявити собі у вигляді одного дуже довгого рядка. Людина вимовляє звук за звуком, слово за словом. Одночасно відрізки того ж рівня в одному акті мовлення з'явитися не можуть.
2.  Досить стала, статична, стабільна. Її компоненти змі­нюються дуже повільно. Так, вже протягом десятиліть незмінною залишається система відмінювання, дієвідмінювання, правила вимови, написання слів – вони не залежать від конкретного акту мовлення.	2.  Змінне, динамічне, мовні одиниці раз у раз перетасо­вуються. Одна і та ж думка в залежності від ситуації може бути виражена за допомогою різних мовних одиниць. Наприклад, речення «Студент читає книжку» може звучати так: «Студент читав книгу», «Книга читається студентом» тощо.
3.  Соціальне, суспільне явище, об'єктивне, бо зміни в мові не залежать від конкретного індивіда, від суспільства.	3.  Індивідуальне, суб'єктивне, бо кожен акт мовлення належить конкретному мовцю.
4.  Відбиває все, що зустрічається в сукупності мовленнєвих актів.	4.  Відбиває лише частину мо­вного інвентарю і граматики.
5.  Абстрактне явище.	5.  Конкретне явище.

ДВІ ФОРМИ МОВЛЕННЯ

Мова конкретно реалізується у мовленні – письменному чи усному. Обидві форми відіграють важливу роль у процесі спілкування, зокрема в діловій сфері. Так, можна виділити кілька типів усного ділового мовлення за сферами його застосування:

-  спілкування на підприємстві;

-  ділова розмова;

-  засідання;

-  публічний виступ (лекція, промова, бесіда).

Основним для ділових людей є писемне мовлення, бо саме через ділову документацію, листування встановлюються певні ділові контакти. Ось чому важливим є знання особливостей обох форм мовлення.