Зорові ілюзії. Класифікація ілюзій, страница 2

Зупинимось на індивідуальних, вроджених чи набутих дефектах зору. Якщо зробити перевірку акомодації нормального ока, то виявиця що найбільш віддалена точка, яку око може розрізнити в спокійному стані, знаходиться торетично на нескінченності, а практично на відстані, що перевищує 15 метрів. Ця  точка називається дальньою. Точка яку можна чітко бачити на самій близькій відстані від ока, називається ближньою точкою. Для нормального ока ця точка знаходиться на відстані 10-15 метрів.

Якщо чітке зображення точки на сітківки ока отримуються при її віддаленні на відстань не більше 35 см.­—око страждає легкою близькозорістю, від 35-10 см.—середня ступінь або найбільша відстань чіткого бачення не перевищує 10 см.—сильний ступінь близькозорості.Згідно малюнку (1) ступінь близькозорості визначається тим кутом, який утвориться між променем aN, що йде з нескінченності, і променем, що йде з дальньої точки B,тоді кут aNB або NAM, що одне і те ж. Міра акомодації взначається різницею кутів NBM і NAM при дальній і ближній точці.

Близькозоре око має головний фокус переломтюючої системи перед сідківкою. Якщо розглядуваний предмет наближається до ока, то наближається до сітківки і його зображення. У випадку близькозорості або вісь ока занадто довга, або кривизна кришталика велика, або заломлююча здатність інших середовищ ока велика. Близькозорість виправляється окуляпами з вгнутими лінзами.

Далекозоре око має коротку фокусну відстань або його кришкамик має малу кривизну.Зображення предметів у цьому випадку будуть отримуватись за сітківкою, і таке око в ненапруженому стані не може бачити чітко ніяких предметів. Насправді по мірі наближення предметів з далеку місце сходження їх променів в оці відходить зще бальше від сітківки. Тільки приклавши зусилля акомодації, це око може бачити взагалі, при чому воно бачить віддалені предмети краще ніж близькі. Далекозорість виправляється окулярами з вигнутими лінзами.

У людей, які страждають косоокістю зорова лінія одного ока направлено на предме, що привертає увагу, а лінія іншого ока відхилена в сторону носа або виска доверху або донизу. Степінь косоокості визначається кутом, утвореним лінією зору ока, що косить і нармальним напрямком.

Ненормальності ока по відношенню до основних закономірностей кольоро- і кольоровідчуттів зустрічаються у вигляді дефектів “курячої сліпоти” і кольорової сліпоти. Куряча сліпота—різке зниження видимості при послабленні видимості або вночі. Кольорова сліпота—людина не розрізняє кольорів повністю або частково.

Ілюзія колюрового зору.

Важливою властивістю нашого ока є його здатність розрізняти кольори.

Можна вказати ряд випадків, коли ми при розгляді кольорових об’єктів також зустрічаємось з помилками зору або ілюзіями.

По-перше,іноді про насиченість кольору ми помилково судимо за яскравістю фону або кольору інших оточуючих їх предметів.

По-друге, існує поняття кольорових або хроматичних контрастів, коли колір об’єкта, за яким ми спостерігаєм,змінюється в залежності від того, на якому фоні ми за ним спостерігаємо.

Слід зазначити, що деякі властивості ока, що викликають появу ілюзій кольорового зору, разом з тим виявляються і корисними для отримання нами зорових відчуттів. Ось чому, наприклад, на рекламах, зібраних із газових трубок, що світяться, слова, що написані трубками червоного свічення, наближаються до спостерігача і здаються висячими в повітрі, а слова, що написані трубками зеленого чи синього свічення, відступають. Але для деяких людей іллюзія віддаленості носить зворотній характер, більш близькими здаються сині кольори(а в деяких іллюзія зовсім не спостерігається).

Пояснюється ця іллюзія тим, що зорова лінія перетинає площину зрачка не в центрі, а дещо збоку, тобто кришталик не строго центрований по відношенню до зорової лінії. Тому коли око фіксує будь-яку синю точку, то зображення сусідньої до неї червоної точки дає на сітківку відоме коло світлорозсіяння, причому цей круг буде не концентричний фіксуючої точки, але дещо зміщений в сторону вискової або носової частини сітківки. Це зміщення при бінокулярному зору складає таке ж враження, яке ми отримуємо від однаково віддалених від осей очей подразнених місць сітківок, якщо червона точка фактично буде ближче або далі, ніж синя.

Але, іллюзія кольорового зору значно менше досліджена і деякі гіпотези не виправдані.

Принцип світлової проекції.

Вперше принцип світлової проекції згадується в працях французького монаха Р. Бекона. Практичне застосування цей принцип знаходить тільки в середині 17 ст , коли Кірхер у 1640 році описує в своїй книзі “ Велике мистецтво світла і тіні “, вони застосовували його для організації “ божих чудес “, появи духів і привидів. В якості екрану, на якому з’являлося зображення, використовувалась кісея, заштрихована чорними ширмами і непомітна для глядачів.

Ящик магнітного ліхтаря і столик, на якому він стояв, зафарбовувались чорною фарбою і були невидимими на фоні чорного бархату, відтягуючого ширми. Демонстрація супроводжувалась громом, гуркотом, відповідаючими випадку, криками і спалахами світла в темноті, що все,зазом взяте, вселяло в глядача страх.

До 19 ст , коли з’явились електричні джерела світла, існували проекційні апарати, які не могли удосконалюватись через вісутність відповідних джерел світла. В даний час розрізняють два види світлової проекції: діа- і епіпроекція, тобто проекції прозорих і непрозорих предметів. Відповідно з цим існують три типи проекційних апаратів: діаскопи, епіскопи, епідіаскопи, тобто прилади для обох видів проекції.

Найбільш широке застосування для створення різних світлових ефектів в театрах та інших видовищах тепер є діаскопічні проекційні апарати.

Принцип їх роботи і будови слідуючий. Світловий потік проекційної лампи, що має концентричне розміщення нитки, направляється з допомогою невеликого вгнутого сферичного дзеркала на двох- чи трьохлінзовий конденсатор діапроектора. Конденсатор  концентрує  падаючий на нього світловий потік джерела, створюючи рівномірне і сильне освітлення кадрового вікна, зміщеного з фокусною площиною об’єктива діапроектора.Між коденсором і об’єтивом розміщується прозорий діапозитив, намальований чи отриманий з допомогою фотографії на склі, на ацетатній плівці або слюді.

Кольорові оптичні ілюзії.

Терміном “ колір” в техніці прийнято називати визначену властивість видимого випромінювання, яке можна оцінити за викликаним ним у середнього людського ока відчуттям. Це відчуття має дві сторони : кількісну і якісну. Перша характеризується яскравістю предмета чи джерела випромінювання, а друга обумовлена кольоровістю випромінювання, тобто переважанням в потоці випромінювання певног спектрального складу, що дозволяє якісно відокремити синє випромінювання від зеленого, зелене від червоного і т.д. Всі предмети, видимі нами, володіють здатністю або випрмінювати світловий потік певного спектрального складу або ж пропускають, загороджують і розсіюють промені певної довжини хвилі.

З цього слідує, що колір кожного самосвітнього предмета залежить від спектрального складу падаючого на це тіло світлового потоку і від спектральних коефіцієнтів пропускання, відбивання і розсіяння певних світлових хвиль.

Якість кольору або кольоровість характеризується кольоровим тоном, тобто певною довжиною хвилі. Відносна величина спектральної складової в тому чи іншому кольрі називається  “чистотою“ кольору і виражається в процентах. Чистий спектральний колір має чистоту 100%, чистий білий — чистоту 0%.